Велика гармонія

Богдан-Ігор Антонич є цілковито осібним українським класиком. Він творив модерну імпресіоністичну літературу вже тоді, коли більшість поетів продовжували захоплюватися «народництвом». Радянські читачі до 1960-х років майже не знали його текстів… хоча Антонича не було репресовано: він проживав на тодішній території Польщі, тому СРСР ніяк би не могло до нього дібратися. До того ж, Антонич то ніби «людина без біографії», хоча сучасні письменники, наприклад, Юрій Андрухович, пробували створити його альтернативний життєпис.   Збірка «Велика гармонія» друкувалася протягом 1932-33 років у періодиці. Як окрема книжка вона вийшла друком лише в 1967 року: тепер ця бібліографічна рідкість трапляється хіба що в домашніх бібліотеках фанів Антонича.    Добірка містить такі тексти: Ars poetica II, 4 De morte IV Liber peregrinorum 3 Mater dolorosa

Богдан-Ігор Антонич

ВЕЛИКА ГАРМОНІЯ

(1932 — 1933)

 

 

Ars poetica II, 4

Мистецтво поезії II, 4

 

Захоплений дітвак,

захоплений красою,

один із тих бурлак,

які живуть росою.

Захоплений до краю,

мов барва в рожі згусла.

Нічого більш не маю,

лишень кедрові гусла.

Для Нього хочу грати,

рукою в гусла бити.

Сто струн, мов срібні ґрати,

що ними кедр обвитий.

Час задзвенить у труну,

пригорне Бог мене

і вислужену струну

косою перетне.

 

Субота, 26 березня 1932

De morte IV

Про смерть IV

 

Я є спокійний, наче тиша на воді,

я маю досить, досить сили,

щоб не боятись навіть і тоді,

коли загляне в очі лилик.

Як затріпоче крилами над мною

і вжалить зір, налитий кров’ю вщерть,

то буде мовою німою

одне-одніське слово — смерть.

Бо навіть привид чорний смерти

душі моєї не розстроїть струн.

О Боже, дай, щоб навіть впертий

мене ніколи не зігнув бурун.

О Боже, дай, щоб я в змаганні

стояв, мов скеля, проти орд,

щоб смерть моя була — останній

гармонії акорд.

 

24 березня 1932

Читати далі