Знеболювальне і снодійне

Катерина Бабкіна — письменниця і сценарист, автор поетичних книжок «Вогні святого Ельма» й «Гірчиця», збірки оповідань «Лілу після тебе» та значної кількості публікацій українською і в перекладах російською, англійською, шведською, німецькою, польською та французькою мовами. У видавництві «Фоліо» 2013 року вийшов друком роман К. Бабкіної «Соня». «Знеболювальне і снодійне» — нова й очікувана поетична збірка найяскравішої української поетки, значна кількість текстів з котрої ще до виходу книги стали цитованими й улюбленими. «Поезія Катерини Бабкіної, — за влучним висловом Ірини Славінської, — це ранка на обвітрених губах, яка ніколи не заживає».

Анотація

Катерина Бабкіна — письменниця і сценарист, автор поетичних книжок «Вогні святого Ельма» й «Гірчиця», збірки оповідань «Лілу після тебе» та значної кількості публікацій українською і в перекладах російською, англійською, шведською, німецькою, польською та французькою мовами. У видавництві «Фоліо» 2013 року вийшов друком роман К. Бабкіної «Соня».

«Знеболювальне і снодійне» — нова й очікувана поетична збірка найяскравішої української поетки, значна кількість текстів з котрої ще до виходу книги стали цитованими й улюбленими. «Поезія Катерини Бабкіної, — за влучним висловом Ірини Славінської, — це ранка на обвітрених губах, яка ніколи не заживає».

Катерина Богданівна Бабкіна

ЗНЕБОЛЮВАЛЬНЕ І СНОДІЙНЕ

I. Знеболювальне

«Валентина, двірничка, руда і ходяча біда...»

Валентина, двірничка, руда і ходяча біда.

Вся побита артритом, худа і страшна з обличчя,

люди кажуть, вона комунальне майно розкрада,

і ще, кажуть, алкоголічка,

і безцільно клясти і врочити має звичку.

Сміттєпроводу ключниця, хоронителька гаражів,

у під’їзді плекає грибки і запахи неприємні.

Невідомо, чи хоч хтось колись з нею разом жив,

але коли уночі особливо темно —

Валентина виє і плаче на тисячу голосів.

Діти зводять її на кпини — ряба, кирпата,

непомита, відлюдькувата — а вона ж акуратно

береже в підвалі скарби свої — мітли, палі, лопати, —

котрі мешканцям за потреби видає безоплатно,

якщо зранку постукати в її восьму, однокімнатну.

І лише коли в сутінках світлий дощ випада,

і нікого в дворі немає, крім авт, і дерев, і круків,

і парує вогка земля, і дзвенить небесна вода —

Валентина виходить і довго стоїть одна.

А тоді злітає, розвівши покрючені руки.

І шугає над містом, над чужими дворами,

де вона не була, де ніколи не прибирала.

І в ці миті нею бути хотів би кожен,

і ми всі намагалися. Але ніхто не може.

Читати далі