Віршова збірка «На селі»

Борис Грінченко уклав словник української мови — ним досі користуються всі, хто читає і пише українською мовою. Борис Грінченко працював у «Просвіті» — її філіали досі існують у всьому світі від України до Канади. Борис Грінченко колись упорядкував книжечку «Рідне слово» — її нащадка «Читанку» діти досі читають у початковій школі. А ще Борис Грінченко — талановитий письменник. Він писав поезії та прозу. Стиль Бориса Грінченка цілковито сучасний, він вписується в контекст європейської літератури 19 століття. Борис Грінченко досліджує життя людини на різних соціальних щаблях у всіх можливих проявах. Так само робили Еміль Золя, Оноре де Бальзак, Гюстав Флобер, Гі де Мопассан.  До збірки увійшли такі тексти:   Ластівка Серед поля Неначе Ой ні поля, ні гаї Ой під лісом, по тих луках... Перед сонцем Південь на степу Під вербами По весні розцвітаються квіти... Природо-мати! Приходить час Скоро може побачу я степ той широкий Смутні картини Тепер  

Борис Грінченко

Віршова збірка «На селі»

 

 

Ластівка

 

Ти знов защебетала

У мене під вікном,

Із вирію вернувшись,

Клопочешся з гніздом.

А там же вічне літо

Цвіте як божий рай, —

Чого ж вернулась знову

Ти в мій журливий край?

— Хоч літо там і сяє,

Любіше тут мені:

Така квітчасто-пишна

Вкраїна по весні.

Така квітчасто-люба,

Що й в тім краю-раю

Все бачу я хатинку,

Де се гніздечко вю.

 

Серед поля

 

Блакитними небо сія глибонями,

Поля попід небом прослались безкрайні;

Іду я обніжком, — шумлять колосками,

Шумлять і хвилюють лани урожайні.

Назад озирнуся, — ген далі високі

Сіяють-мигочуть блискучі палати,

І тільки що мріють у балці глибокій

Убогі, обдерті, похилені хати.

А передо мною за хвилями хвилі

Аж ген до крайнеба пливуть без упину,

Сіяють під сонцем, мов золото, спілі,

Сіяють і плещуть, де оком не скину.

Поля мої рідні, найкращії в світі,

Багаті на силу, на пишную вроду,

Засіяні хлібом і потом политі,

Робітницьким потом мойого народу!

Родючі та щедрі! в позлотисті шати

Свого хлібороба могли б ви окрити, —

Чого ж то так часто на йому ті лати,

Чого ж то в тих хатах голоднії діти?

Тими колосками, що, повні та спілі,

Схиляються низько від зерна важкого,

Кого в ріднім краї годуєте, милі,

Куди ваша сила зникає, до кого?

Хвилюються мовчки поля за полями,

Сіріють у балці убогії хати

І, високо знявшись, вгорі над хатками

Блищать і лишають високі палати.

 

Читати далі