Мартин Боруля

П’єса «Мартин Боруля» чимось може нагадати видатну комедію Мольєра «Міщанин-Шляхтич». Річ у тім, що головний герой багатій Мартин Боруля так само, як і мсьє Журден, мріє про аристократичний титул. Перипетії п’єси доводять всю безглуздість такої гонитви за чинами. Але подивитися на спроби влаштувати «панський лад» удома варто. Це дуже смішно. І надзвичайно сучасно. Приклади скоробагатьків із статусом не переводяться ось уже декілька століть.

Iван Карпенко-Карий

Мартин Боруля

Комедiя в 5 дiях

 

 

Дієві люде

 

Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик.

Палажка — його жiнка.

Марися — їх дочка.

Степан — син їх, канцелярист земського суду.

 

Гервасiй Гуляницький-багатий шляхтич, чиншовик.

Микола — його син, парубок.

Нацiєвський — регiстратор з ратушi.

Трандалєв — повiрений.

Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський чиншовики.

Омелько, Трохим наймити Борулi.

Гостi.

 

ДIЯ ПЕРША

 

Кiмната в хатi Мартина Борулi. Дверi прямо i другi з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев'янi стiльцi, канапка i стiл, покритий бiлою скатеркою

 

ЯВА I

 

За столом сидять Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.

Боруля. Нате, читайте! (Дає бумагу). Читайте вiдцiля.

Трандалєв (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 статьи IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Герольдии.

Мартин. О!.. Виходить, я — не бидло i син мiй — не теля!.. I щоб пiсля цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обiду? Та скорiще у мене на лисинi виросте таке волосся, як у їжака, нiж я йому подарую.

Трандалєв. Так, виходить, вiзьмемо на апеляцiю?

 

Мартин (б'є кулаком по столу). На апеляцiю! Безпремiнно на апеляцiю! Що то за суд такий, що признав обiду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут обоюдна обiда? Вiн каже на мене — бидло, а я мовчи? Вiн кричить на сина, на чиновника земського суда — теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тодi за дворянин? Ну, i я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обiда?

Трандалєв. Стривайте, не гарячiться! Будем апелювать.

Мартин. Апелювать!

Трандалєв. А за вивод подамо встрєчний iск.

 

Мартин. А коли треба, то й поперечний! 

Трандалєв. Поперечних не полагається. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмiнить рiшенiє — ми виграємо дiло. Когда я був ще фотографом, то для практики вiв дiло Горбенка з Щербиною, таке саме дiло, як ваше, тiлько там не словесная була мiж ними обiда, а кулачная. Щербина, знаєте, схопив Горбенка за чуба i так ним мотнув кругом себе, що i сам не вдержався на ногах — упав! А магiстрат признав, що драка була обоюдна. В рiшенiї сказано було: "Хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обiду обоюдною"!.. Це було перве моє дiло, я апелював, i уголовна палата одмшила… I по вашему дiлу одмiнить — не журiться… I так, виходить, по дiлу об обiдi апеляцiя?

Мартин. Апеляцiя! Та таку апеляцiю напишiть, щоб у Красовського у носi закрутило, щоб йому свербiло!.. Я грошей не пожалiю, аби менi Красовського у острог посадить.

Трандалєв. О, не я буду, — ми йому докажемо! Всi ходи знаю, вже менi прошенiй не вернуть за нехворменноє написанiє, нi! Як напишу, то прямо точная копiя з форми — усе по пунктах.

Мартин. I скажiть, що буде коштувать?

Трандалєв. Стрiчний iск… i апеляцiя… (Набiк). Як би не продешевить! (До Мартина). Щоб i для вас не було обiдно… з бумагою… Сто рублiв, а непредвiдєнниє расходи на ваш кошт.

Мартин. Дам сто двадцять! Тiлько ж i накрутiть йому; щоб нюхав, чхав, щоб… Усi закони виставте!

Входе Омелько.

Омелько. Конi їх готовi, фурман послав мене сказать, що той…

Мартин. Скажи там, щоб дали на дорогу двi мiрки вiвса, — ну, чого очi вивалив?

Омелько (iде). Нiколи вiн тобi не дасть договорить. (Пiшов).

Трандалєв. Я б вам i не казав… знаю, що вiд вас будлi коли получиш… та… здержався…

Мартин. Грошi? За цим дiло не стане — я зараз! (Пiшов у боковi дверi).

 

Читати далі