Теплі історії мрійника

Світ складається з усмішки, віри, надії, любові. Іноді – з долонь, квітів, поглядів і слів, а ще з мрій, простих, невибагливих, але дуже яскравих, тут і тепер. Ця книжка – спроба знайти панацею від повсякдення. Часто по-дитячому, іноді по-філософськи, з дрібкою гумору та іронії автор описує буденні предмети та явища й наголошує на тому, що мрії роблять ці речі живими, а з ними й життя – цікавим, унікальним, гармонійним і щасливим.

Анотація

Світ складається з усмішки, віри, надії, любові. Іноді – з долонь, квітів, поглядів і слів, а ще з мрій, простих, невибагливих, але дуже яскравих, тут і тепер. Ця книжка – спроба знайти панацею від повсякдення. Часто подитячому, іноді по-філософськи, з дрібкою гумору та іронії автор описує буденні предмети та явища й наголошує на тому, що мрії роблять ці речі живими, а з ними й життя – цікавим, унікальним, гармонійним і щасливим.

Святослав Черній

Теплі історії мрійника

Передмова
Святикове світло

Знаєте, бувають люди-світлячки. На яких дивишся – і відразу стає тепло, радісно, світло й спокійно всередині. Люди-світлячки вміють ловити світло, просочуються ним, примножують його й роздаровують усім довкола. Вони живуть світло, сміються світло й пишуть світло також. Святикові замальовки нагадують фотографії, оті, в яких так багато призахідного чи світанкового сяйва. Лаконічні, багаті кольорами й простором для уяви, влучні й такі дуже добрі. Про джинси, паперові кораблики, будильники, сніг, арифметичні задачки, вранішні смс і «Волгу». Але насправді про світ, який ми інколи забуваємо помічати. Про його таємне світло. «Віра – це прямий шлях до любові», – пише Святик. І своїми нотатками-світлинами він наче фіксує маленькі кроки цього великого шляху. Ця мрійникова книжка нагадує старий альбом із зовсім трохи пожовклими сторінками, у який хтось турботливий вклеїв світлини із твоєї дитячої пам’яті. Коли гортаєш ці сторінки, стає так тепло, так затишно, так спокійно. І постійно впізнаєш. І дивуєшся. Я ж також тут була. Теж просила мандаринок до книжки на Різдво. Теж любила діда аж до памороків у голові. І теж підсьорбувала какао перед сном, визираючи у вікно, в якому небо з фіолетово-рожевого перетворювалося на темно-синє із золотистими цятками і де також літали красиві зграї птахів. Дорогий Святику, дякую. За твоє світло. І за твої історії.

Надійка Гербіш

Читати далі