Теплі історії. Він і вона

Кохання – вічний дар, життєдайна основа. Палке, пристрасне, лагідно-ніжне, таке, що спопеляє до тла й дарує крила. У книжці «Теплі історії. Він і Вона» подано низку оповідань, етюдів і замальовок різних авторок та авторів. Перед читачем розкриється чарівний калейдоскоп емоцій та вражень – від тремкої зав’язі першого знайомства чоловіка і жінки аж до потужної рушійної сили почуття, пронесеного крізь часопростір.

Анотація

Кохання – вічний дар, життєдайна основа. Палке, пристрасне, лагідно-ніжне, таке, що спопеляє до тла й дарує крила. У книжці «Теплі історії. Він і Вона» подано низку оповідань, етюдів і замальовок різних авторок та авторів. Перед читачем розкриється чарівний калейдоскоп емоцій та вражень – від тремкої зав’язі першого знайомства чоловіка і жінки аж до потужної рушійної сили почуття, пронесеного крізь часопростір.

Ю. Шутенко

Теплі історії. Він і вона

Закохане літо

Оксана Кришталева
Закохане літо

Ти зовсім не такий, які мені подобаються. Завжди мріяла про чорнявого з вишнево-карими очима. А ти блакитноокий із золотавим волоссям. Але ж гарний... Усі мої уявлення про ідеального хлопця розсипаються, як розірвані коралі, — не позбираю. Дивишся на мене згори, ніби з трону. Або з великого вікна. Уявляю тебе монахом Ордену кохання. Або зачарованим принцом, що торгує печивом, пахлавою, зефіром, цукерками.

«Добре бути високим», — кажу я, милуючись тобою, коли ти легко дістаєш із верхньої полиці пуделечко цукерок, яке я купую для коліжанки. Завше знаходжу привід зачепити тебе ще чимось — не лише трьомастами грамами зефіру чи маскарпоне. Насправді, мені навіть нецікаво, як тебе звати. Мені досить того, що у твоєму погляді є і ніжність і криця. Ти будеш добрим батьком для своїх дітей і таким же добрим Воїном світла. Та поки що ти — продавець печива, пахлави, зефіру й цукерок. Гарний і добрий хлопець із міцними, ніжними руками й батьківським поглядом.

Я пішла би з тобою в мандри. І це було б квітучо. як гадаєш?

Уже літо. Дарма, що почалося дощами й намоклими черевиками. але й воно буде. зеленим, гарним, достиглим, але не таким. Беру із собою печиво, пахлаву, зефір і цукерки. Причащатимусь ними, про тебе згадуватиму. Сама від себе втікаю. А могла би й запитати, як тебе звуть. Скажу чесно, мені щастить на продавців, у яких закохуюсь, поспішаючи на роботу чи до міста. Чи варто питати тебе, що буде потім? Адже навряд чи закінчаться колись усі ті ласощі, від яких твій «добрий день» має присмак маскарпоне. Поки ти зважуєш мені оте хрумке печиво й спілкуєшся зі своїм калькулятором, докладаєш поштучно, перемножуєш, я черкаю щось олівцем у своїй голові, підбираю рими, та все одно виходить проза. Гарна проза, але не вірш, що має стати словами пісні.

Аж ось полилися ніжні звуки скрипки. Щось віртуозне. Може, Паганіні. А може, Брамс. Скільки ж тобі років? Молодий іще. Боюся вгадати... А вчора випадково ми зустрілися на вулиці. Я поверталася з приватного уроку вокалу. Наспівавшись лірики, не зважала, що вдома терпітиму тісноту й задуху. Ти так зрадів, так привітався зі мною, що я вже й не сумнівалася — попереду закохане літо!


Читати далі