Втеча звірів

Чому звірі покидають людей і відпливають на чарівному кораблі? Адже наша Земля така велика... Одна з найталановитіших сучасних українських письменниць Галина Пагутяк намагається зупинити їх у казковій пригодницькій повісті. Цю книгу можуть читати і дорослі, і діти. Можна спробувати її прочитати також звірятам.  

Анотація

Чому звірі покидають людей і відпливають на чарівному кораблі? Адже наша Земля така велика...Про це ви дізнаєтесь, прочитавши перший філософсько-казковий роман для дітей відомої «дорослої» письменниці Галини Пагутяк. «Я й досі не знаю, — зізнається письменниця, — звідки взявся Каспар Гаузер, хлопчик, у якого не було дитинства. Можливо, він з’явився всупереч Пітеру Пену. А дівчинка, яку кличуть Доня, наприкінці книги здобуває ім’я, на яке заслуговує, і разом з ним місію: гармонізувати Всесвіт і підтримувати в ньому лад. Маленька богиня...» Цей роман можуть читати і діти, й дорослі. Можна спробувати прочитати його й вашим знайомим звірятам...


Галина Пагутяк

Втеча звірів

...

ПЕРША ПЕРЕДМОВА

Цю книжку я написала ще сімнадцять років тому. З нею трапилося те, що й з Книгою Єдинорога. Загубився рукопис і довелося писати все заново. Потім він знову загубився, і випадково на горищі я знайшла розрізнені листочки, погризені й пожовані. Досі не знаю, як вони там опинились. Маю підозру, що це сталося не без втручання Єдинорога. Тоді я дописала зовсім нові епізоди, щоб йому сподобалося, і, на щастя, рукопис більше не губився. Правда, комп’ютер поводився трохи дивно, і одного разу звідти зник увесь текст. Тоді я подумала, що книжка буде найкращим способом зберегти цю неслухняну повість. Адже тих книжок вистачить на всіх, навіть на мишей і горобців. Я обов’язково віднесу на горище один примірник, ще й з ілюстраціями. Але й тут мені не вельми щастило: не кожен видавець хотів би видати таку книжку для дітей. Ви зразу помітите, чому вона не така. Що ж, книги теж мають власну долю, як і ми, люди. У дитинстві вони часто губляться, легко змінюються, доки врешті не стають самими собою.

Сімнадцять років тому я ще мало знала дітей, бо моя доня лежала в колисці, проте пам’ятала, як то бути дитиною. Малою я любила звірят і книжки. І досі люблю.

Правда, за той час для дітей з’явилося чимало розваг: мультсеріали, комп’ютерні ігри, колекціонування наклейок. Це ще більше відволікає їх від інших живих істот. Діти ставляться до них, як до речей. Батьки купують їм собак, рибок, папуг і навіть котів, що мене дуже дивує, бо вулицями ходить повно безхатніх котів, які мріють, щоб хтось узяв їх на руки і погладив. Або хоча б чимось пригостив.

ДРУГА ПЕРЕДМОВА

Любий читачу!

Передовсім скажу, що ти маєш справу не з однією книгою, а з кількома. Але їх потрібно читати як одну. Можеш додати сюди і свої власні книги, бо між початком і кінцем залишається багато місця. Таким чином ти продовжиш собі подорож і звідаєш нові пригоди.

Хочу звернути твою увагу на дві книги, що увійшли сюди. Перша — «Аphologia animflia», що в перекладі з латини означає «На захист тварин», — написана радше для людей, ніж для звірів.

А друга — «Книга Єдинорога» — навпаки, швидше для звірів, ніж для людей. Ну, а третя — моя.

А тепер поясню, що таке Бестіарій. У середні віки так називали описи тварин. Нині кажуть, ніби деяких тварин, описаних там, насправді не існувало, таких як Єдиноріг, Дракон чи Василіск, але я в це не вірю. Надто вже їх правдиво описують словами і фарбами. Ми живемо поруч зі звірами ніби чужі. Але в нас усіх — одна Земля і кров одного кольору — червоного. Треба поважати кожне життя, хай це буде життя комашки, ящірки чи пташки. Вони живуть не так довго, як люди, іноді лише один день, але вміють радіти світові. То люди сумують і переживають через різні дрібниці. І не здогадуються піти до лісу, на берег річки. Завтра, через рік усе може змінитися, але дерева так само ростимуть, річка тектиме, а небо сяятиме чудовими барвами. Звірі знають про це. А чи знають люди?

Я написала цю книгу, бо звірі справді можуть нас залишити. Адже ми не визнаємо їх за своїх братів, ставимось як до речей, знущаємося, і, страшно подумати, вбиваємо. Вони більше не хочуть жити з нами. Сумно буде, коли на Землі залишаться самі люди! Мушу сказати, що у цій книзі початок важливіший за кінець. Тому не раджу читати з кінця, бо моя книга жива і до неї треба наближатися повільно, щоб не сполохати.

Автор Читати далі