Тарас Шевченко та його доба. У 3 т. Т. II

У тритомнику «Тарас Шевченко та його доба» висвітлюється життя й діяльність видатного сина України, великого Кобзаря. В ньому зібрані ретельно перевірені документи, що збереглися, автентичні спогади сучасників — друзів і соратників Шевченка, які близько знали поета, а також наукові дослідження, що базуються на об’єктивному відборі фактів, ґрунтовному й неупередженому їх викладенні.

Анотація

У тритомнику «Тарас Шевченко та його доба» висвітлюється життя й діяльність видатного сина України, великого Кобзаря. В ньому зібрані ретельно перевірені документи, що збереглися, автентичні спогади сучасників — друзів і соратників Шевченка, які близько знали поета, а  також  наукові  дослідження,  що  базуються  на  об’єктивному  відборі  фактів,  ґрунтовному й неупередженому їх викладенні.

І том розповідає про становлення й розвиток шевченкознавства, про дослідження творчої спадщини великого митця — поета, художника, революціонера, а також про його злиденні роки дитинства і юності, аж до визволення з кріпацтва і вступу до Петербурзької академії художеств.

Симоненко Р. Г., Берестенко В. А.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО ТА ЙОГО ДОБА. ТОМ 2

Т. Г. Шевченко і революційний рух першої половини ХІХ століття

Повстання декабристів та його наслідки — головний підсумок революційного руху першої половини ХІХ століття

«Научная обработка истории декабристов, — стверджує один з провідних знавців історії ХІХ століття академік Микола Михайлович Дружинін, — получила своё развитие сравнительно недавно: только революция 1905 г. заострила внимание исследователей на истоках революционного движения, заставила пристальнее всмотреться в его социально-экономическую базу и сделала более доступными материалы государственных хранилищ. Почти одновременно появились, с одной стороны, крупные описательные работы, опиравшиеся на подлинные материалы Следственного комитета (М. В. Довнар-Запольского, В. П. Семевского), с другой стороны — новая материалистическая концепция, которая разрушила либеральную легенду о декабристах (статьи К. Н. Левина и М. Н. Покровского»[1].

Шевченко та декабристи

1825 року, коли відбулося найвідоміше повстання на Сенатській площі — Тарасу Шевченку було лише одинадцять років. Хлопчик, та ще й перебуваючи в кріпацькій неволі, зрозуміло, не міг дізнатись, тим більше — оцінити цю важливу історичну подію. Це сталося пізніше. Спочатку — в художньому мистецтві, зрештою, на далекому засланні та по дорозі звідти.

3 листопада 1857 р. у Нижньому Новгороді Шевченко жадібно відшукував та знайомився зі змінами в політичному житті, що відбулися за час його десятирічного ув’язнення. Далеко не другорядну роль у цьому Тарас Григорович відводив освоєнню новітньої політичної літератури. Три дні тому він з гіркою іронією занотував у «Щоденнику»:

«После десятилетнего поста я разом бросился на книги, объелся и теперь страдаю несварением в желудке. Другой причины я не знаю этому томительному нравственному бездействию. Рисовать ничего порядочного не могу, не придумаю, да и помещение моё не позволяет»[2].

Але тоді, 3 листопада, Шевченко був уже в іншому настрої. На його думках і настроях виразно позначився, очевидно, тонус, яким жила Росія на початку другої половини ХІХ століття. Її революційні сили отримали твори Іскандера – Олександра Івановича Герцена, «Колокол» якого залунав у думках і прагненнях передових сил вітчизняного суспільства. Шевченко також вітав виразно інший напрям друкованих за кордоном видань, які відповідали його виношеним у нестерпних умовах царського заслання: «Сегодня воскресенье, и я, как порядочный человек, причепурився и вышел из дому с намерением навестить моих добрых знакомых. Зашёл я к первому мистеру Гранду, англичанину от волоска до ноготка. У него, у англичанина, я в первый раз увидел сочинения Гоголя, изданные моим другом П. Кулишем. Друг мой немного подгулял.

У него же, у Гранда, и в первый же раз увидел я «Полярную звезду» Искандера за 1856 год, второй том. Обёртка, т. е. портреты наших первых апостолов-мучеников, меня так тяжело, грустно поразили, что я до сих пор ещё не могу отдохнуть от этого мрачного впечатления.»

Вимріяна Шевченкова мета

Как бы хорошо было, если бы выбить медаль в память этого гнусного события. С одной стороны — портреты этих великомучеников с надписью: “Первые русские великомученики свободы”, а на другой стороне медали — портрет неудобозабываемого Тормоза с надписью“Не первый русский коронованный палач”»[3].

Та почалося це раніше. Зрозуміло, неабияка роль у цьому належить переломній події у житті Тараса Григоровича Шевченка — звільненню його з кріпацтва.

Недавній учасник декабристського руху граф Федір Петрович Толстой відіграв значущу роль у звільненні Т. Г. Шевченка. Попри те, що, займаючи важливу посаду — одного з керівників Корінної управи, Ф. П. Толстой ще до повстання декабристів — у 1820 р., розходячись з радикальною програмою П. І. Пестеля, подав у відставку і залишився людиною демократичних поглядів. Доказом його практичних дій у цьому плані було те, що він, перебуваючи на посаді віце-президента Петербурзької академії мистецтв, сприяв визволенню Шевченка з кріпацької неволі, а отже — становленню, зростанню й визнанню непересічного таланту видатного митця-художника.

Читати далі