Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

Готична, або романтична, фантастика в Україні виникла на основі давньої української літератури і народної міфології. Романтики захоплювалися казками й містикою, і згодом міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Але ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства міфологічних образів і сюжетів.Класична фантастична проза в кожній європейській літературі виглядає по-різному. Особливістю ж слов’янських літератур є те, що надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів. У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX—ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згар­ського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.

Анотація

Готична, або романтична, фантастика в Україні виникла на основі давньої української літератури і народної міфології. Романтики захоплювалися казками й містикою, і згодом міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Але ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства міфологічних образів і сюжетів.Класична фантастична проза в кожній європейській літературі виглядає по-різному. Особливістю ж слов’янських літератур є те, що надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.

У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX—ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згар­ського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.

Юрій Винничук

АНТОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФАНТАСТИКИ XIX—ХХ СТ.

Нічний привид

Українська фантастика XIX—ХХ сторічь

На основі давньої української літератури і народної міфології постала в Україні романтична, або ґотична, фанта­стика. Романтики захоплювалися казками й містикою, міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багат­ства міфологічних образів і сюжетів. Справжнім вибухом стала поява Миколи Гоголя. Росія ще довго не могла заспокоїтися, порівнюючи життєрадісні, повні світла і розбуялої фантазії описи Малоросії з похмурими і неприємними описами Московії. Після «Вечорів на хуторі біля Диканьки» стало просто модно писати про відьом і чортів.

Близько до ґотичної новели стоять літературні казки та легенди й інколи досить важко провести між ними межу. Оригінальним українським внеском до скарбниці світової фантастичної літератури є саме казкова або міфологічна фантастика, написана з гумором, дотепністю, а деколи відчутне тут і кепкування автора над самим читачем. Цим наша фантастика досить близька до латиноамериканської. В деяких творах те, що описувалося як абсолютно правдиве, наприкінці оповідання може піддаватися сумніву.

До фантастичних легенд належать «Антін Михайлович Танський» Митрофана Александровича, «Дитяча могила» Миколи Костомарова, «Золота гора» Івана Бороздни та «Могила» Миколи Чайковського. На основі народних легенд створена повість Пантелеймона Куліша «Огняний змій» та оповідання «Коваль Захарко».

Оповідання Xоми Купрієнка, Володимира Росковшенка, Григорія Данилевського («Біс на вечорницях»), Ореста Сомова, Григорія Квітки-Основ’яненка та Олександра Стороженка — це зразки того магічного реалізму, який згодом позначився на творчости Валерія Шевчука. Вперше за півтора сторіччя були опубліковані новели Хоми Купрієнка. Його оповідання дуже близькі за своєю манерою до новел япон­ського письменника XVII ст. Іхара Сайкаку. Купрієнко, як і Сайкаку, йде до фантастичного через свій типово романтичний темперамент, схильний до втечі від повсякденної реальності, що над ним тяжіє. Цю схильність у Купрієнка підсилює вплив фантастичної літератури німецьких романтиків, хоча в цілому письменник використовує українську демонологію. Фантастичне в нього має концептуальний, книжний, філософський характер, але відчувається також і смак до бурлеску, легкої тривіальності, до яскравої і соковитої мови, нахил до народних магічних вірувань та обрядів.

Дещо осібно стоїть трохи дивне оповідання Миколи Білевича (Юрка Юрченка) «Журавель». Тут усе на грані реального і казкового. Видіння і дійсність переплітаються дуже тісно. Журавель переконує селянина, що він така ж сама людина, а тому вважає за можливе посвататися до його доньки. Селянин бачить перед собою то журавля, то парубка. До кінця оповідання так і не з’ясовується, що то був за журавель і чи то справді журавель, чи перевертень. Подвійне прочитання веде до семантичної невизначеності, яку підсилює і вагання самого оповідача у виборі між реальним і надреальним поясненням. Незвичний тут уже сам образ журавля як фанта­стичного персонажа. Був би на його місці чорт, усе стало б на свої місця, усе було б традиційним і... банальним. Юрченко, а під цим псевдонімом заховався виходець із Закарпаття Микола Білевич, який закінчив разом з Гоголем Ніжинську гімназію, видав цілу збірку фантастичних новел у двох випусках «Святочные вечера». На жаль, і ця книга, і сам автор випали з уваги наших дослідників.

Автором кількох фантастичних творів був і Євген Гребінка. «Страшний звір», «Місяць та сонце», «Мачуха й панночка» — твори дуже наближені до літературної казки. Зате в оповіданні «Ніжинський полковник Іван Золотаренко» присутній саме фантастичний елемент.

Ряд творів ХІХ ст. балансують на межі фантастики і реальности. Такою є невелика повість «Змій» А. Подолин­ського, де «змій», або «перелесник», який страшив цілий окіл, ви­явився потім перевдягнутим сільським парубком, який вдався до цих хитрощів, щоб здобути свою кохану. Подібні твори зарубіжні упорядники ґотичної новели охоче включають у свої антології.

Близькими до ґотичних є утопічні оповідання Григорія Данилевського та Миколи Костомарова.

Галицька ґотична проза була значно похмуріша за ту, що творилася на великій Україні, а той факт, що оповідь часто велася від першої особи, надавав цим творам ознаки вірогідності. Інколи галицькі оповіді відзначалися алегоричністю і дидактикою та використовувалися як своєрідне повчання, оскільки творили їх священики. Таким є оповідання «Нічний супутник» Івана Наумовича, автора ще кількох оповідань про нечисту силу — «Данило Жужля», «Інклюз», «Казки о дурних чортах», «Фляжка».

Моторошну прозу Галичини ХІХ ст. представляють опо­відання Івана Гавришкевича, Федора Заревича, Євгена Згар­ського, Івана Левицького, Івана Франка.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть твори про чортів, відьом й іншу нечисту силу пишуть Любов Яновська, Степан Васильченко, Федір Кудринський, Іван Нечуй-Левицький (повість «Запорожці»), Гнат Хоткевич, Одарка Романова, Клим Поліщук.

В той час, як уже в ХХ ст. ґотична проза на великій Україні йде на спад, а під совітами взагалі занепадає, в Галичині вона набуває усе ширшої популярності. З’являються твори Наталі Кобринської, Наталени Королеви, Василя Короліва-Старого, Богдана Лепкого, Василя Софроніва-Левицького, Антіна Крушельницького, Михайла Яцкова, Стефана Грабинського, Ростислава Єндика.

По війні в діаспорі ґотичну прозу творять Софія Яблон­ська, Віра Вовк, Ігор Качуровський, Ярослав Острук, Мирон Левицький, Марія-Анна Голод, а в Україні — Валерій Шевчук, Володимир Дрозд, Віктор Волощук та iнші.

Ю. Винничук

Читати далі