Історія одного поросятка

Було собі одне таке Поросятко, яке полюбляло мандрувати. Покинуло воно свій хлівчик і своє коритце й подалося в мандри...

Юрій Винничук, Кость Лавро

Історія одного поросятка

Було собі одне таке Поросятко, яке полюбляло мандрувати. Покинуло воно свій хлівчик і своє коритце й подалося в мандри. І зайшло до королівського замку. Спочатку на нього ніхто уваги не звернув — мало які тут поросята тиняються. Аж раптом його побачив король.

im01

— Гей, а це що за порося сновигає? Де воно взялося? Зараз до мене гості приїдуть, а тут порося! Живо мені забрати його!

Сторожа кинулася Поросятко ловити, та куди там — воно таке прудке, в руки не дається.

im02

— Стійте! — гаркнув король. — Зараз я його пристрелю. Дайте мені рушницю.

Узяв король рушницю та й почав смалити в Порося, аж гай шумить. Бах! — розлетілося дзеркало. Трах! — посипалися шиби. Гах! — розкололася дорога ваза з німецької порцеляни. А Поросятко ціле й неушкоджене.

— Ах ти кляте порося! — крикнув лютий король. — Ану всі хапайте рушниці й пістолі та бийте цього приблуду!

im03

Ой, що тут учинилося! Похапала сторожа рушниці, а міністри пістолі та як почали навипередки цілити в Поросятко.

Бах! бах! бах! — у замку жодного цілого дзеркала не зосталося. Трах! тарах! тарах! — у замку жодної цілої шиби не лишилося. Гах! гах! гах! — у замку ані жодної цілої вазочки, ані скляночки не врятувалося. А Поросятко ціле й неушкоджене.

— Ану прикотіть сюди гармату! — скомандував король. — Зараз я покажу йому, де раки зимують!

Притягли гармату, зарядили — гу-гуп! гу-гуп! гу-гуп! Так усі стіни й повалилися. Весь палац на руїни перетворився. А Поросятко ціле й неушкоджене.

— Вогонь! — скомандував знову король.

im04

Гу-гуп! гу-гуп! гу-гуп! — ось уже й мури в порох розсипалися. Нічого не залишилося. На купі каміння стояв король і протирав запорошені очі. А як протер, то побачив на лузі Поросятко, яке мирно лежало на травичці й усміхалося до короля.

— І що це за напасть така, га? — дивувався він.

— А це, мабуть, нам вороги підіслали, — сказав його міністр. — Не могло воно само по собі до такого додуматися.

— Ану підіть та спитайте його, яка гемонська душа підіслала нам оце чудо, — звелів король.

Міністр підбіг до Поросяти й запитав, заломлюючи руки:

— Скажіть мені, любе Поросятко, хто вас наслав на нашу голову, що ви нам і фортецю, і палац зруйнували?

im05

— По-перше, не я руйнував, а ви самі. А по-друге, ніхто мене не насилав, бо я ходжу само по собі. Просто я Поросятко, яке любить мандрувати, — відповіло Поросятко і, показавши міністрові язика, побігло собі лугом, весело метляючи хвостиком.

im06

Забігло воно до лісу і потрапило просто до розбійників. Побачивши Порося, вони смачно облизалися, враз оточили його з усіх боків та почали повільно звужувати коло. Але Поросятко не злякалося, а сміливо кинулося їм під ноги. Розбійники закричали:

im06

— Бий! Коли! Ріж!

У повітрі зблиснули шаблі та ножі, забахкали пістолі, а коли дим розвіявся, Поросятко побачило довкола себе забитих розбійників. Ані один не ворушився. Самі себе постріляли й порубали.

im06

— Так вам і треба, — засміялося Поросятко і помандрувало далі.

Дорога привела його до моря. Великі спінені хвилі билися об скелі. Поросяткові ще ніколи не доводилося бачити моря, й воно зачудовано милувалося його красою. До берега причалив корабель з чорним прапором і черепом на щоглі. З корабля спустили човен, щоб набрати прісної води.

im06

— Ех! — зітхнуло Поросятко. — Я теж хотіло б стати матросом і плавати на кораблі.

Матроси, які вийшли з човна, були озброєні до зубів. Зачувши слова Поросятка, вони засміялися:

— Чи ви чули щось подібне? Порося хоче в море!

— Та ви ще просто не знаєте, з ким маєте справу! — образилося Поросятко. — Я нещодавно завиграшки зруйнував ціле королівство! А ще я поклав трупом дванадцять лютих розбійників!

— О, та ти козак хоч куди! — похвалили його матроси. — Але й ти не знаєш, з ким маєш справу, бо ми не просто матроси, а пірати!

— Справжні-справжнісінькі? — не вірилося Поросяті.

— Найсправжнісінькі!

im06

— Та це ж просто чудово! Якраз вас мені й треба! Я все життя мріяв зустрітися з піратами і стати їхнім отаманом!

— Що? Отаманом? Ну, це вже занадто! Порося — отаманом! Спочатку мусиш стати джурою, потім матросом, тоді боцманом і тільки після того отаманом.

— Гаразд. Я згоден. Але одна умова: усі ви мусите поклястися, що навіть у найлютіший голод ніхто з вас не помислить перетворити мене на печеню. Маєте до мене ставитися, як до свого товариша. Бо коли ми заворогуємо, то буде з вами те саме, що й з розбійниками.

im06

Пірати перезирнулися. Такого завзятого Поросяти їм ще не доводилося зустрічати. І вони погодилися взяти його з собою. І не розчарувалися, бо дуже скоро Поросятко довело свою хоробрість. Воно першим кидалося на абордаж, сміливо валило з ніг ворога, зчиняючи таку метушню, що пірати тільки диву давалися.

im06

— Нам ще ніколи так не працювалося, як із цим Поросятком, — казали вони.

— От-от, — погодився отаман. — Я навіть думаю, що після мене не буде кращого отамана за це Порося. А я вже старий. Грошиків наскладав доволі, пора й на заслужений спочинок.

im06

Так і сталося. Отаман покинув корабель і подався доживати віку на батьківщину, а Порося обрали отаманом. І так воно вдатно верховодило, що пірати хутко розбагатіли і вже могли замість одного цілих десять кораблів спорядити. І всією цією армадою командувало Поросятко. Слава про нього котилася з краю в край.

im06

Які тільки королі не запрошували його до себе на службу! А король французький Льодзьо Вісімнадцятий навіть забаг видати за Порося свою дочку.

Дочка в плач:

— Як? За Порося? О мама мія!

— Не за Порося, а за адмірала королівської фльоти! Коби він лише згодився, ми б такого чосу дали тим гішпанцям, що вони б і носа не посміли виткнути в море.

Не довго думаючи, послав король французький сватів до нашого Поросяти. Воно їх уважно вислухало і сказало:

im06

— Добре, я згоден. Але в мене є такі умови. Перша — нехай ваша французька королівна поїде на мою батьківщину, а родом я, коли ви не знаєте, з самої Коломиї. Так ото нехай ваша французька королівна навчиться по-нашому балакати, бо я по-вашому ані хрю-хрю. А друге — нехай навчиться тертюхи пекти, бо це в мене найулюбленіша страва. А без цього нічого не вийде.

Нічого робити, поїхала королівна до Коломиї і півроку вчилася в якогось дячка говорити по-коломийському, а далі ще місяць — тертюхи пекти. Приїхала додому, а тато питає:

im06

— Ну, моя доню, як там наука?

— Та шо там — люкс! Навчиламсі так шварґотіти по-тамтешньому, жи мене таперичка від ґаздині не відрізниш. Взєламсі звідти вбраннє та й буду ту носила. Ади яке файне! Най си наші графині попукают зі злости!

Словом, коли приїхало Порося до Парижа, то зустріла його королівна в такій одежі, аж у нього серце затьохкало: чобітки в неї червоні, сорочка рантухова, опинка волічкова, а пояси крамські, а що коралів та намиста на шиї — зразу видно, що то або королівна французька, або дівка з Коломиї. Та як ще вона піднесла Поросяті повну макітру тертюхів з часником та зі сметаною, то наше Порося забуло про все на світі.

im06

А далі жили вони в Парижі, а Порося тільки команди посилало на свої кораблі. Дуже скоро іспанці попросили миру. І тоді Поросятко вирішило навідати рідні краї. А треба сказати, що король пресуворо заборонив своїм підданим називати зятя поросям. Та, зрештою, воно на порося уже й не так скидалося, бо то був по правді справжнісінький кабанчик. А як ще він убереться по-адміральському та вдягне капелюха з павичевим пір’ям та шпагу почепить — ого-го! Мало хто й рівнятися може з ним за вродою.

im06

Ото як вирушили вони до Коломиї, то їхали через усю Європу, і вся Європа на пальчики ставала, щоб побачити славного героя, грозу морів та океанів. Усі тільки язиками прицмокували:

im06

— Ах, який красень! Які в нього очі! А які у нього вуста! А яка мужня постава! Одне слово — герой!

im06

З Відня до самого Львова австрійський цісар особисто супроводжував Поросятко й королівну і всю дорогу уплітав з ними тертюхи — так йому посмакувало.

І лише в Коломиї наші вуйки не дали собі в очі наплювати й загукали:

— Дивітьсі, люди добрі! Свиню в берлині повезли!

Тут уже весь натовп загудів:

— Свиню везуть! Свиню!

Поросятко як теє почуло, шпагу вийняло та як крикне:

im06

— Ах ви селюхи зачухані! Це я свиня? Самі ви свині після цього!

im06

Та як ніжками затупає, та як захрюкає — тут воно й прокинулося. Дивиться — лежить воно у поросі під плотом, і кури його обступили.

— Чого це ти розбушувалося? — спитала одна курка.

— Та так, — позіхнуло Порося. — Приснилася якась дурниця. А що, їсти вже давали?

— Давали, давали, та тільки тебе ніяк не могли добудитися. Піди покувікай під двері, може, господиня винесе щось.

— Піду покувікаю, — згодилося Порося, яке дуже любило мандрувати, але тільки тоді, коли спало на сонечку.

im06 Читати далі