Валерій Лобановський

Валерій Лобановський (1939—2002) рано завершив кар’єру гравця і перейшов на тренерську роботу. І коли в 1973 році очолив київське «Динамо», дуже мало хто вірив у те, що Лобановський стане одним з кращих тренерів не тільки радянського, а й світового футболу. Але 17 років його керівництва «Динамо» стали «золотою ерою» команди — кияне 8 разів одержували перемогу в чемпіонаті СРСР. Двічі (у 1975 і 1986-му) клуб вигравав європейський Кубок кубків, а в 1975-му — Суперкубок  Європи. А коли в 1990-х «Динамо» опинилося у скрутному становищі, Валерій Васильович, який у той час працював за  кордоном, повернувся до Києва і знову  зробив «Динамо» однією з кращих команд Європи...

Анотація

Валерій Лобановський (1939—2002) рано завершив кар’єру гравця і перейшов на тренерську роботу. І коли в 1973 році очолив київське «Динамо», дуже мало хто вірив у те, що Лобановський стане одним з кращих тренерів не тільки радянського, а й світового футболу. Але 17 років його керівництва «Динамо» стали «золотою ерою» команди — кияне 8 разів одержували перемогу в чемпіонаті СРСР. Двічі (у 1975 і 1986-му) клуб вигравав європейський Кубок кубків, а в 1975-му — Суперкубок Європи. А коли в 1990-х «Динамо» опинилося у скрутному становищі, Валерій Васильович, який у той час працював за кордоном, повернувся до Києва і знову зробив «Динамо» однією з кращих команд Європи...

Володимир Володимирович Цяпка

Валерій Лобановський

Від автора

Напевно, немає іншої такої людини, яка мала б настільки ж значний вплив на радянський та український футбол, як Валерій Лобановський. Блискучий футболіст та легендарний тренер, Лобан, як його прозвали вболівальники, з дитинства засвоїв просту істину, а засвоївши, не зрадив їй до самої смерті: лише самовіддана праця здатна наблизити людину до заповітної мети. Наполегливість, з якою довготелесий Валерка, а згодом і шанований Валерій Васильович домагався наміченого сам і допомагав це робити іншим, викликала в багатьох захоплення, а в декого — злість.

Тисячі ударів на тиждень, до тренувань та після, за будь-якої погоди — так Рудий набував своєї виняткової майстерності та професіоналізму, що стали згодом невід’ємними та беззаперечними його рисами. М’яч описує дугу і, різко падаючи за спиною воротаря, опиняється в воротах. Лобан забиває черговий гол з кутового, демонструючи приголомшеним гравцям та вболівальникам сплав математичного розрахунку та довгих тренувань — фірмовий удар «сухий лист».

Виснажлива робота з м’ячем, а частіше й без нього, залізна дисципліна та неприпустимість ослуху — так Айсберг змушував своїх підопічних набувати майстерності. Муштра, «лобановщина» — рясніли газети, перспективу стати динамівцем футболісти розцінювали як вирок, та варто було завершитися черговому турніру, як журналістське обурення тонуло в хвалебних одах, а найвідданіші гравці, які довірилися деспотичному тренеру, опинялися на вершині футбольного олімпу.

Та не муштра — запорука успіху Валерія Васильовича. Хитрий Лис став першим, хто поставив футбол на рейки тверезого розрахунку, будучи впевненим в обов’язковій науковості гри в м’яч. Лобановський створив виважену систему, що працює практично безвідмовно, але вимагає повної віддачі грі, перетворення футболу на спосіб життя, а тому підходить лише кращим з кращих, які одержимі своєю метою і не шкодують для її досягнення ні себе, ні близьких.

Таким і був Валерій Васильович: обдарованим, упевненим у своїй винятковості, самодостатнім. Кохана дружина Ада, «тиловичка», як говорили про неї друзі, обожнювала чоловіка і підтримувала його в усіх починаннях, нерідко жертвуючи собою та донькою: 200 днів на рік батько проводив на тренувальній базі, і маленька Світланка частіше бачила тата на телевізійному екрані та журнальних фото, аніж удома. Коли ж у Світлани з’явилися власні діти, Лобанов­ський тільки здивовано знизав плечима: «Що, вже?»

Завжди спокійний та незворушний зовні, Валерій Васильович сидів на тренерській лаві й похитувався, спостерігаючи за грою своїх підопічних та переживаючи важкий стрес. Колеги розповідають, що в такі моменти пульс тренера досягав критичних позначок та перевищував той, що у гравців на полі, незважаючи на те, що грали вони, а Лобановський лише дивився збоку за ходом подій та вносив необхідні корективи. Характерне похитування, яке, як і «сухий лист» в молодості, стало візитівкою Залізного Полковника, допомагало йому хоч якось боротися з хвилюванням.

Відомий футбольний принцип: якщо матч закінчується перемогою — виграє команда, якщо ж поразкою — програє тренер. «Бухгалтер», прозваний так за доти не характерну для вітчизняного футболу обачність, розумів це, як ніхто інший. Лобановський іноді панічно боявся поразки, проявляючи, здається, несумісну з образом великого раціоналіста недовірливість: наступати на білі лінії розмітки — поганий знак, жінка в командному автобусі — на біду. Були часи, коли Валерій Васильович навмисне не міняв уже потертий костюм, дивним чином пов’язуючи предмети гардеробу з рахунком на табло.

Чи позначилася забобонність Похмурого Ведмедя на його футбольній та тренерській кар’єрі, невідомо, але за більш ніж 60 років життя Лобановський встиг здобути стільки перемог, скільки й не снилося рудоволосому Валерці, який мріяв у повоєнному Києві про світову славу. Проте перемогти в останній і найважливіший раз він так і не встиг. Футбол Лобановського порівнювали з шахами, але остання партія гросмейстера не відбулася. Залишившись до кінця вірним своєму життєвому кредо, кожну хвилину прагнучи до нових висот, Лобан залишив по собі відчуття недомовленості, порівнянне хіба що з незакінченою книгою.

Смерть спостигла тренера там, де минуло його життя. Гордий і часом зарозумілий, Лобановський не міг допустити, щоб зі стадіону його забрали на ношах. Це означало б поразку. Її Валерій Васильович побоювався чи не більше, ніж самої смерті. Інсульт не завадив упертому Метру самому дійти до машини «швидкої допомоги», що, можливо, погіршило й без того важкий його стан.

З останнім ударом серця тренера обірвалося не тільки життя легендарної людини. В минулому лишилася ера Лобана, епоха великих перемог та великих звершень, ера, що обірвалася так само раптово, як і розпочалася силами видатного солдата та полководця футбольного воїнства, не­змінного 11-го номера і тренера тріумфаторів Валерія Васильовича Лобановського.

Читати далі