Історія чемпіонатів Європи з футболу

Історія чемпіонатів Європи з футболу - Тимур Желдак

Жанр: Спорт, Футбол

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2016

Зараз це важко собі уявити, але всього якихось 60 років тому не існувало такого поняття — «Чемпіонат Європи», а перші континентальні змагання були зустрінуті провідними європейськими футбольними країнами вкрай негативно. Минув час, і зараз Чемпіонат Європи став подією, яка виходить далеко за рамки просто футбольного змагання. У всіх 13 європейських першостей, що минули, — своя історія. Історичним став уже і Євро-2012 в Україні та Польщі. Це видання — не лише збірка довідкової інформації (хоча любителі статистики також знайдуть тут багато корисного), це емоції і переживання, невідомі факти і загадки забитих і незабитих голів, перемоги й поразки, герої і невдахи... Тобто футбол — найкраща в світі гра у всіх її проявах. Ця книжка — продовження «футбольної серії» видавництва «Фоліо», розпочатої книжками «Билиці та вигадки українського футболу» (історія київського «Динамо»), «Знамениті постаті українського футболу» та «Історія українського футболу».

Анотація

Зараз це важко собі уявити, але всього якихось 60 років тому не існувало такого поняття — «Чемпіонат Європи», а перші континентальні змагання були зустрінуті провідними європейськими футбольними країнами вкрай негативно. Минув час, і зараз Чемпіонат Європи став подією, яка виходить далеко за рамки просто футбольного змагання.

У всіх 13 європейських першостей, що минули, — своя історія. Історичним став уже і Євро-2012 в Україні та Польщі.

Це видання — не лише збірка довідкової інформації (хоча любителі статистики також знайдуть тут багато корисного), це емоції і переживання, невідомі факти і загадки забитих і незабитих голів, перемоги й поразки, герої і невдахи... Тобто футбол — найкраща в світі гра у всіх її проявах.

Ця книжка — продовження «футбольної серії» видавництва «Фоліо», розпочатої книжками «Билиці та вигадки українського футболу» (історія київського «Динамо»), «Знамениті постаті українського футболу» та «Історія українського футболу».


Тимур Желдак

Історія чемпіонатів Європи з футболу

Розділ 1. ЄВРО-1960. ПЕРША І ЄДИНА ПЕРЕМОГА

 

Історія до євро

Сьогодні важко уявити людину — не обов’язково вболівальника — яка б не чула про Чемпіонати Європи з футболу. Усім відомо про змагання, що проводяться раз на чотири роки.

Для когось це «рік Олімпіади» (Чемпіонати Європи проводяться, як правило, за місяць-півтора до головного спортивного форуму чотириліття). Але для справжніх шанувальників футболу це змагання вже давно затьмарило олімпійський турнір (якщо говорити про його футбольну складову) як за силою команд, що беруть участь, так і за градусом пристрастей, інтригою й престижем виграшу турніру. Може скластися враження, що Чемпіонати Європи — ледь не одне з найстарших світових футбольних змагань. Та і як може бути інакше, адже футбол — європейського походження, а провідні європейські чемпіонати розігруються вже півтора сторіччя.

Сьогодні важко повірити, але Чемпіонат Європи — один з наймолодших турнірів. Він з’явився завдяки наполегливості декількох ентузіастів на 30 років пізніше Чемпіонату світу. На той час збірні в Латинській Америці вже 44 роки змагалися в континентальних змаганнях. Коли перші європейські національні команди зійшлися в першому матчі за право називатися найсильнішими на континенті, уже кілька років розігрувалися Кубок Чемпіонів УЄФА й Кубок Ярмарків, що став згодом Кубком УЄФА.

Слід визнати, що з’явився турнір європейських футбольних збірних не стільки «завдяки», скільки «всупереч» бажанню федерацій провідних європейських країн, які ремствували... на надмірну перевантаженість футболістів, яким доводилося грати — ви не повірите! — до 40 матчів на сезон. Для порівняння — сьогодні лідери європейських грандів, якщо залучаються до ігор збірної, можуть брати участь у 70—80 матчах за рік.

Справжня ж причина, природно, фінансового характеру, крилася набагато глибше — у порівнянні із внутрішніми чемпіонатами або навіть жорстко регламентованими міжнародними змаганнями на рівні клубів, європейська першість, що складалася з декількох матчів із чітко не окресленими часовими рамками й сумнівним статусом, мало приваблювала «грошові» федерації ФРН, Італії, Голландії, а також усі британські федерації. Вони довгий час «динамили» сам процес затвердження Європейською футбольною асоціацією регламенту змагання, а потім довгий час відмовлялися брати в ньому участь.

Чемпіонат, а точніше Кубок Європи — так змагання називалося споконвічно — зобов’язаний своїй появі двом французам: батькові й синові Делоне. Перший — Анрі Делоне — будучи генеральним секретарем Французької федерації футболу, запропонував проводити першість найсильніших команд континенту раз на чотири роки. Другий, П’єр Делоне, підхопивши справу батька, витратив довгих шість років на те, аби скласти регламент, умовити скептиків і домогтися-таки проведення першого Кубка.

Помилкою Анрі Делоне футбольні історики називають пропозицію про проведення європейських першостей на конгресі ФІФА у 1927 році, на якому обговорювався регламент і схема проведення іншого турніру, що зароджувався, — Чемпіонату світу. Француза просто не стали слухати, тому що всесвітній футбольний турнір залучав більше уваги — як у фінансовому плані, так і в плані широкої участі збірних різних країн. Тим же представникам Америки було абсолютно байдуже, чи до того, буде в Європі якийсь кубок, чи ні.

Ще однієї проблемою для європейських футбольних ентузіастів слід уважати відсутність власної Європейської футбольної асоціації, яка з’явиться лише за чверть століття.

Ідея була похована надовго, і головною причиною тому стала Друга світова війна. Однак, вийшовши з неї, футбольні функціонери Старого Світу повернулися до ідеї всеєвропейського футбольного турніру. Не в останню чергу це було пов’язане з післявоєнними віяннями, зокрема — з появою ідеї єдиної Європи.

Було б несправедливим не згадати в контексті створення УЄФА й установи Кубка Європи італійця Отторіно Барассі. Саме президент Італійської федерації футболу подав на розгляд ФІФА у 1951 році свій варіант проекту турніру європейських збірних команд. Однак, як і у 1927-му, Міжнародна федерація футбольних асоціацій проігнорувала запропонований проект.

Зараз, через більш піввіку, важко зрозуміти аргументацію Жуля Ріме — легендарного Президента ФІФА 1921—1954 років, іменем якого названий кубок, що вручається команді-переможниці Чемпіонату світу. Однак, як і пропозиція Анрі Делоне, проект Отторіно Барассі француз назвав «несвоєчасним і таким, що потребує ретельної доробки».

Барассі був не з тих людей, які, отримавши відкоша, складають руки й чекають подарунків від долі. Італійський функціонер, до речі, відомий тим, що 10 років ховав від італійських і німецьких фашистів статуетку «Золотої богині» (що тоді ще не отримала ім’я Жуля Ріме), виграну збірною Італії на останньому передвоєнному Чемпіонаті світу в 1938 році.

Отож, Барассі почав проводити активні консультації з Анрі Делоне, його сином П’єром, на той момент очільником Французької футбольної асоціації, а також із ще одним ентузіастом — секретарем Бельгійського королівського футбольного союзу Жозе Крааєм. У результаті на історичній конференції

15 червня 1954 р. у Базелі було проголошене створення Європейського союзу футбольних асоціацій (УЄФА). Першим президентом УЄФА став датчанин Еббе Шварц, генеральним секретарем — Анрі Делоне.

Але навіть після створення УЄФА справа із проведенням першого змагання європейських збірних ішла туго й кілька разів заходила в глухий кут. У 1955 році помер Делоне-старший, а керівництво УЄФА виявило нерішучість перед могутньою ФІФА, запропонувавши формат змагання європейських збірних у вигляді відбіркового турніру до Чемпіонату світу. Ця ідея не сподобалася як багатим федераціям, що лобіювали клубні турніри, так і Отторіно Барассі, який наполягав на самостійному, а головне — самодостатньому турнірі.

Крок уперед було зроблено 27 березня 1957 року, коли на черговому засіданні виконкому УЄФА в Кельні був анонсований турнір під назвою Кубок європейських націй. Однак Голландська, Німецька й Британська футбольні асоціації влітку того ж року голосували категорично проти появи такого турніру.

Переломити ситуацію П’єру Делоне, Барассі, Шварцу і їхнім однодумцям удалося лише рік по тому — історичне рішення про проведення першого Кубка європейських націй з футболу було прийнято 15 голосами проти семи при восьми федераціях, що утрималися. На подяку батькові-натхненникові турніру головний приз змагань — кубок, виготовлений французьким ювеліром Шобійоном з литого срібла, Еббе Шварц запропонував назвати Кубком Анрі Делоне.

А вже 6 червня 1958 року відбулося жеребкування відбіркового циклу першого Кубка європейських націй — Кубка Анрі Делоне.

 

Перший відбірковий раунд. Незаконні заміни й пенальті від воротаря

Оскільки в першому відбірковому циклі вирішили взяти участь представники всього 17 країн з 25 футбольних асоціацій, що входили на той момент у Європейський футбольний союз (ФРН, Голландія, Італія й британські федерації вирішили ігнорувати турнір), для розіграшу був використаний наступний формат:

— один кваліфікаційний раунд (у ньому випало поміряться силами командам Ірландії й Чехословаччини);

— два раунди (1/8 і 1/4 фіналу) зі спарених матчів на полі кожної з команд;

— фінальний турнір по кубковій системі з півфіналів, фіналу й матчу за третє місце на полях однієї із країн-півфіналістів.

Єдине, що не вирішувалося виконавчим комітетом УЄФА в ті далекі роки — це розклад матчів. Тобто європейський футбольний союз провів жеребкування, а далі нехай собі грають, коли домовляться між собою безпосередньо федерації команд-учасників. Аби тільки до початку фінальної частини Кубка встигнули.

Саме така вільність у визначенні строків, довгі переговори між футбольними федераціями Чехословаччини й Ірландії, а також бажання радянського спортивного керівництва бути «поперед планети всієї» і привели до того, що перший матч в історії Чемпіонатів Європи відбувся саме в Москві, у Лужниках, на Центральному стадіоні ім. В.І. Леніна при 100 000 глядачів, де радянська дружина під керівництвом Гаврила Качаліна приймала збірну Угорщини.

Слід нагадати, що в середині минулого століття угорці були одними із законодавців футбольної моди, стабільно добиралися до фіналів або півфіналів престижних міжнародних турнірів. Однак на перший відбірковий матч у Москву гості приїхали не в найсильнішому складі, без знаменитих воротаря Дью-ди Грошича, півзахисника Йожефа Божика й форварда Нандора Хидекгути. Проте у складі угорців виблискував ще молодий Лайош Тічи, що зарекомендував себе з гарної сторони на Чемпіонаті світу в Швеції. За два роки він стане зіркою збірної Угорщини на олімпійському турнірі. Поки ж радянська команда, що не мала права на поразку, домінувала по всіх статтях.

Перший гол в історії чемпіонатів Європи забив нападник збірної СРСР і московського «Спартака» Анатолій Ільїн. Трапилася ця подія вже на 4-й хвилині зустрічі з угорцями: Валентин Іванов пройшов правим флангом і прострелив у штрафну. Центральний захисник угорців Ференц Шипош м’яч перехопив, але навіщось пустився у обводку поблизу власної воротарської. Ільїн шулікою накинувся на угорця, двома торканнями відібравши в того м’яч і вразивши ціль. У сьогоднішньому футболі такий гол був би неможливий через значно вищі швидкості та значно розвинутіший атлетизм гравців, але що було — те було. Ну і, скажімо відверто, хвилини слави радянського футболу забувати не варто.

До кінця матчу збірна СРСР ще двічі вразила ворота гостей, продемонструвавши в такий спосіб свою впевнену перевагу. Другий гол радянської команди провів Слава Метревелі потужним ударом з 12 метрів прямо в «дев’ятку». Третій м’яч став ще одним наглядним матеріалом для підручників футбольної естетики: після триходівки на підступах до штрафного майданчика московський торпедівець Валентин Іванов вискочив сам на сам, обіграв голкіпера й закотив м’яча у порожні ворота.

Читати далі