Голодомор

Cover_.jpg

Україна — фронтир свободи

Здобути перемогу та утримати владу на теренах колишньої Російської імперії більшовики не могли без України — однієї з головних ресурсних баз. Тож на фронт боротьби проти новоствореної 1918 року незалежної Української Народної Республіки були кинуті основні сили. Україна програла цю битву, та не зупинилася у боротьбі за свободу. Навіть факт створення Української Радянської Соціалістичної Республіки, а не анексія українських територій, як і раніше — в статусі губерній Росії, свідчив: війна вичерпала сили обох сторін. Втім – ненадовго.

Наприкінці 1920-их Йосип Сталін, який остаточно утвердився як єдиний керівник Кремля, втілює програму побудови тоталітарної держави. У відповідь на це Радянський Союз охоплюють численні повстання, протести, локальні виступи: люди обурені новою політикою. Обіцянки «землю — селянам, фабрики — робітникам!» перетворилися на насмішку — влада забороняє навіть дрібне підприємництво і повертає на село знайоме з попереднього століття рабство: у селян відбирають землю, засоби виробництва, їх обмежують у пересуванні. Селянські повстання ставлять під загрозу реалізацію планів Сталіна. Більше половини цих протестів припадає на Україну. Тому диктатор завдав страшного удару у відповідь, яким став штучно організований голод.

У 1932-1933 роках, оточена військами, які силою відбирали у людей не лише хліб, а будь-що їстівне, Україна втратила мільйони жителів. У червні 1933-го щохвилини помирали 24 українці.

Сталіну йшлося не просто про придушення протестного руху, який загрожував внутрішній політиці Союзу. Україна, яка після сотень років російського панування знову пізнала смак свободи, протестувала не лише проти економічної політики. Політичний рух, попри радянську окупацію, не був придушений повністю. Навіть українські комуністи намагалися пропонувати власні, альтернативні Москві програми розвитку комуністичного ладу, розвивали бачення суверенної держави. Український культурний вибух 1920-их років, навіть у рамках СРСР, заражав людей ідеями свободи. Такий осередок, хоч і часткового, вільнодумства на західному кордоні СРСР стояв на заваді формуванню тоталітарного моноліту. А без цього більшовицькі плани світового панування не могли бути втіленими. Більшовики, які воліли накинути власне бачення світового порядку, не могли миритися з іншою думкою не просто цілої республіки, а навіть окремої людини.

Так Україна стала для радянської імперії полігоном, на якому випробувано механізми окупації та побудови тоталітарної системи. Опісля набутий досвід комуністи «успішно» втілили в інших країнах Центральної та Східної Європи, захоплених під час та після Другої світової війни.

Геноцид штучним голодом призвів до непоправних демографічних, культурних та ментальних втрат. Втім, сам факт, що Сталін так і не зумів повністю зламати українців, не дав можливості диктатору змінити за власним бажанням конфігурацію всього вільного світу. Виснажені Другою світовою війною та масовим військовим спротивом на західноукраїнських землях, повстаннями у ҐУЛАҐу, комуністи змогли встановити червоні уряди майже у половині Європи. Але вони вже не мали сили на реалізацію геноцидів, подібних Голодомору, та масових репресій, подібних Великому Терору 1937-1938 років.

Дисиденти Радянською Союзу, зокрема, українці, як Василь Стус та Євген Сверстюк, несли правду про те, що відбувалося за залізною завісою. Саме такі люди, покликані правдою, врешті стали тими, хто не допустив остаточної втрати свободи.

Вони не були першими і не стали останніми. Ще під час Голодомору журналісти Малкольм Маґґерідж та Ґарет Джонс публікували страшні факти про штучний голод в Україні. Пізніше тисячі українців, які після Другої світової війни вирвалися з імперії зла, невтомно, кожен у свій спосіб та сили, розповідали Європі, Америці, Австралії, Африці та Азії про невідомий геноцид — Голодомор. Їм на допомогу прийшли сміливі історики та чесні журналісти, відповідальні політики. Врешті, цими зусиллями СРСР змушений був визнати факт голоду ще за свого існування.

Так правда, яку не змогли приховати, незважаючи на інформаційну блокаду, не змогли вбити, незважаючи на мільйони знищених життів, стала тим кроком назустріч свободі, без якого в Центрі та на Сході Європи і сьогодні зникали б люди, чинили б репресії та тортури, не було ані свободи слова, ані слова “свобода” взагалі.

І хоч Україна, яка відновила незалежність 1991 року, досі торує свій шлях до демократії, знову і знову проходить через утиски прав і свобод, корупцію та владне свавілля, українці залишаються міцним і надійним форпостом в обороні європейської свободи. Далі на Схід — відновлюється тоталітаризм. Війна із ним виснажлива, вона забрала вже сотню життів на ЄвроМайдані у Києві, вона забрала вже тисячі життів у новітній оборонній війні з Росією.

Тому Україна вірить у те, що світ не залишить на самоті хоробрих і відданих людей, не мовчатиме про російські злочини проти вільної країни. Адже наше послання світові — свобода. І ми її захистимо.

Володимир В’ятрович,

історик, Голова Українського

інституту національної пам’яті

Головні питання про Голодомор

Що?

Голодомор — означає масове вбивство голодом. Цим словом українці називають національну катастрофу 1932 – 1933 років, яка забрала життя мільйонів людей. Голод тих років не був наслідком стихійного лиха, посухи чи неврожаю. Це результат зумисної політики комуністичного режиму, який організував для українців життєві умови, що вели до фізичного знищення. Така політика — злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року.

Карта України, презентована на Паризькій мирній конференції 1919 р.

Чому?

Після Жовтневого перевороту 1917 року комуністи зуміли захопити владу на більшості територій колишньої Російської імперії. Зокрема, окупували демократичну Українську Народну Республіку — незалежну українську державу. Цьому передувало кілька років збройної боротьби. Для того аби втриматися в Україні, комуністи змушені були піти на створення квазі-держави (Української Соціалістичної Радянської Республіки), а також на поступки українському національному рухові у сфері культури. Ці можливості українці використали сповна — у 1920-х роках в Україні відбувається стрімкий розвиток модерної культури, що орієнтується на європейські зразки, створюється національна система освіти, обґрунтовується бачення України як автономного економічного організму.

З кінця 1920-х зміцнілий комуністичний режим в Радянському Союзі пішов у наступ проти цих здобутків. Сталін ставить за мету створення потужного військово-промислового комплексу та технічно оснащеної армії, щоб комуністична держава могла домінувати на міжнародній арені й була готова до “світової революції” та війни. Для цього знищує політичну опозицію всередині країни та створює потужний репресивний апарат.

В Україні, яка мала досвід власної державності у 1917–1921 роках, комуністичний режим наразився на найбільший опір. Тут була потужна національна еліта й економічно незалежне та національно свідоме селянство. Влада на чолі з Йосипом Сталіним сприймає спротив українців як реальну загрозу існуванню СРСР. Для її усунення обрано жахливий інструмент – убивство голодом.

Микола Хвильовий, український письменник, у 1920-их роках висунув гасло «Геть від Москви». У 1933 році вчинив самогубство на знак протесту проти політики сталінського режиму в Україні.

Як?

Механізм, який призвів до Голодомору, був запущений ще наприкінці 1920-х років із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії на чолі зі Сталіним.

У січні 1928 року режим запроваджує примусові хлібозаготівлі. Держава примусово забирає в селян значну частину або й усе вирощене зерно за значно заниженими цінами. Водночас розпочинається знищення заможних селянських господарств, які режим обізвав “куркульськими”. У “куркулів” конфісковують майно, землю. Їх і їхні родини виселяють за межі населених пунктів, а значну частину депортують на Схід та Північ Радянського Союзу.

Загалом в Україні ліквідували понад 352 тис. «розкуркулених» господарств. Тобто, комуністичний режим пограбував близько 1,5 млн осіб.

Вигнання «куркулів» із хати. Фото М. Желізняка. Доннеччина, початок 1930-их років.

«В неділю ввечері вона народила двоє дівчаток, а в четвер прийшли з хати викидати і отих діток забрали на сніг викидали й сказали, що з хати не маєш права нічого взяти. А вона плаче, те малесеньке стоїть коло неї, а тих двоє куди? Ну, то їй сказали — візьми свої подушки. То вона винесла, помогли винести, на снігу поклали, й вона поклала тих діток. Сказали своїй сільраді, немає права ніхто в хату пустити»

Свідчення очевидця Комісії Конгресу США, інтерв’ю SW73

1929 року комуністи розпочинають суцільну колективізацію. Незалежні приватні фермерські господарства примусово об’єднують у державні колективні — «колгоспи». У них селяни не мають права розпоряджатися результатами власної праці.

Насильницька колективізація викликає масові протести і повстання. Упродовж 1930 року в Україні відбулося понад 4000 масових виступів. У них, за оцінками істориків, взяло участь біля 1,2 млн. селян. Спротив жорстоко придушували, і до жовтня 1931 року колективізованими — фактично державними — стали 68% селянських господарств та 72% орної землі.

Конфіскація худоби для колгоспу. Фото М. Желізняка, Доннеччина, початок 1930-их років.

«Мене як заарештували, загалом тримали майже рік… Мені пришили, що я був членом таких організацій – УВО (Українська військова організація), потім ПОВ (Польська організація військова). Тому що викладав в українському інституті і тут був польський поруч… Потім казали, що я був офіцером. Я кажу, як я міг бути офіцером, я такого року народження, я був хлопчиком».

Свідчення очевидця Комісії Конгресу США, інтерв’ю LH 57

Після грабіжницьких державних хлібозаготівель 1931 року в колгоспах і одноосібних господарствах із зібраного збіжжя не залишилося майже нічого. Навесні 1932 року від голоду загинуло понад 100 тис. українців. Масову загибель людей можна було зупинити. Потрібно було переглянути надмірні плани хлібозаготівель, оголосити охоплені голодом райони зонами гуманітарного лиха й надати їм допомогу.

Але комуністичний режим навпаки, взявся до «остаточного вирішення» українського питання.

1932, липень — Україні нав’язують свідомо нереальні для виконання плани із хлібозаготівель.

Чекісти із конфіскованим у селях зерном, Херсонщина, 1932 р.

1932, 7 серпня — виходить постанова про «охорону соціалістичної власності». У народі її називали «законом про 5 колосків»: кілька рослин, зірваних на колгоспному полі після збору врожаю, могли стати причиною для кількалітнього ув’язнення.

Читати далі