Як ми стали постлюдством. віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці

Як ми стали постлюдством. віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці - Н. Кетрін Хейлз, Є. Марічева

Жанр: Філософія

Правовласник: Ніка-Центр

Дата першої публікації: 2013

Назва видатного дослідження американської авторки, викладача Чиказького університету Кетрін Хейлз — «Як ми стали постлюдством» — значною мірою співзвучна зрізу сучасної історії культури, проте має подих парадоксу щодо цього. З тих пір як шість десятиріч тому поява електронно-обчислювальних машин спричинила різкі зміни у світогляді, це також привело до зміни усвідомлення людьми самих себе й як особистостей, і як виду в цілому. Хейлз досліджує цю зміну через розвиток авангардних комп’ютерних теорій. У книзі викладено три взаємопов’язані історії: по-перше, як інформація втратила своє тіло, тобто як вона була концептуалізована як сутність, відділена від матеріальних форм, що є її носіями; по-друге, про культурне та технологічне конструювання кіборга; по-третє, про зникнення вільного/ліберального суб’єкта гуманізму в кібернетичному дискурсі разом з появою постлюдини. Охоплюючи широке коло питань — від історії технології до дослідження культури та літературної критики, Хейлз зупиняється на тому, що було стерто, забуто, випущено, щоб відчути Інформацію знетіленою сутністю. Книга перекладена українською вперше і не має аналогів, розрахована на філософів, психологів, студентів гуманітарних вузів та ін.

Анотація

Назва видатного дослідження американської авторки, викладача Чиказького університету Кетрін Хейлз — «Як ми стали постлюдством» — значною мірою співзвучна зрізу сучасної історії культури, проте має подих парадоксу щодо цього. З тих пір як шість десятиріч тому поява електронно-обчислювальних машин спричинила різкі зміни у світогляді, це також привело до зміни усвідомлення людьми самих себе й як особистостей, і як виду в цілому. Хейлз досліджує цю зміну через розвиток авангардних комп’ютерних теорій. У книзі викладено три взаємопов’язані історії: по-перше, як інформація втратила своє тіло, тобто як вона була концептуалізована як сутність, відділена від матеріальних форм, що є її носіями; по-друге, про культурне та технологічне конструювання кіборга; по-третє, про зникнення вільного/ліберального суб’єкта гуманізму в кібернетичному дискурсі разом з появою постлюдини. Охоплюючи широке коло питань — від історії технології до дослідження культури та літературної критики, Хейлз зупиняється на тому, що було стерто, забуто, випущено, щоб відчути Інформацію знетіленою сутністю.

Книга перекладена українською вперше і не має аналогів, розрахована на філософів, психологів, студентів гуманітарних вузів та ін.

H. Кетрін Хейлз

ЯК МИ СТАЛИ ПОСТЛЮДСТВОМ
ВІРТУАЛЬНІ ТІЛА В КІБЕРНЕТИЦІ,
ЛІТЕРАТУРІ ТА ІНФОРМАТИЦІ

Ніколасові

Одному з найвизначніших істориків техніки

і не тільки...

Матеріалізація віртуального чи віртуалізація матеріального?
Психологічні асоціації щодо книжки Кетрін Хейлз

Я ніколи не читаю передмов. Можливо, через звичку завжди самому складати враження про прочитане, а не дивитися на предмет крізь чужі окуляри. Тому цій вступ є скоріше моїми власними асоціаціями з приводу прочитаного, а не коментарем до нього. Мені вже давно кортіло попрацювати з феноменом віртуальності, зрозуміти, яку роль вона відіграє в психічному житті людини. Робота над книжкою Кетрін Хейлз стала саме такою нагодою.

Чому проблема розуміння природи віртуальності в наш час постала так гостро? Цьому феномену присвячуються наукові дослідження, фільми, аналітичні статті, культурологічні огляди тощо. Філософи, соціологи, психологи, математики, спеціалісти в галузі кібернетики й обчислювальної техніки намагаються відповісти на численні питання, які породила комп’ютерна епоха.

Людство завжди непокоїлося наслідками власного науково-технічного прогресу. Усяке відкриття в науці та технологіях породжувало страх перед наслідками його практичного застосування. Згадаймо, наприклад, виготовлення водневої зброї або технологій клонування організмів. Усяке відкриття породжувало сплеск дискусій, особливо в середовищі теологів, філософів, митців. Поява нової технології ставала приводом для того, щоб хтось із гуманітаріїв публікував книжку або статтю, в назві якої обов’язково був присутній префікс «пост» — постмодернізм, постіндустріальне суспільство, пострадянські країни й т. ін. Усе це означало лише те, що суспільство збагатилося новими можливостями для свого розвитку й ці можливості можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки, тобто проблема фактично набувала етичного характеру.

Разом із тим ми виокремлюємо ще один аспект будь-якого відкриття: кожний такий поворот в історії цивілізації — це ще один новий щабель у розумінні людиною своєї власної природи, сутності суспільних взаємин. Безперечно, інформаційна цивілізація, до якої ми зараз прямуємо, дала поштовх цілій низці наукових і художніх досліджень феноменів, що вони були нею породжені.

На мою думку, центральним феноменом, довкола якого сьогодні точаться дискусії, є феномен віртуальності, віртуального світу (світів). Дійсно, комп’ютерні технології можуть змоделювати взаємодію людини з неіснуючими (вигаданими) світами навіть на рівні кінеститичних відчуттів. Дійсно, за допомогою комп’ютерних технологій людина може бачити те, що ніколи не бачила, більш того — те, що ніколи не існувало й не існує. Дійсно, за допомогою комп’ютерних технологій можна робити нові відкриття й пізнавати мікросвіт. Чим же насправді непокоїться Кетрін Хейлз? Насправді наша авторка непокоїться збереженням традиційних способів реалізації лібідо, людського в людині, і в цьому відношенні вона може вважатися класичною представницею феміністичного руху.

Слово «віртуальний» має англійське походження і може перекладатися як «дійсний», «можливий», «потенційний», «умовний». Чому світ, що був створений людською фантазією, є умовним чи можливим? Тому, що результатом фантазії є образ. І в принципі реалізувати цей образ «вживу» (у металі, бронзі, у вигляді живої істоти), то є справою технології. Приклад — образ літаючого килима, що зараз продукується в багатьох країнах світу у вигляді боїнгів, АНів, СУ тощо. Проте не можна виключати можливості, що в майбутньому люди будуть-таки літати на килимах.

Що ж є носієм символу (образу)? Носієм символу є знак, певне соціально- (або культурно-) обумовлене значення, яке ми приписуємо символу. Саме знак або знакова система робить можливим трансляцію суб’єктивного досвіду в досвід суспільний. Тому коли ми говоримо про навчання як процес присвоєння культури, ми маємо говорити про смислоопанування знаків і їхніх взаємозв’язків (Л.С.Виготський).

Згадаймо, які відчуття виникають у людини, яка вперше бачить кінострічку. Вона сприймає гру світла й тіні як реальні об’єкти (прикладом цього може бути демонстрація фільму братів Люм’єр про прибуття поїзду). І тільки згодом ми починаємо розуміти, що поїзд, що рухається на екрані, не може завдати нам фізичної шкоди. Ми розуміємо, що він віртуальний.

Тож маємо констатувати, що феномен віртуальності виник не з появою комп’ютерів і навіть не з появою кіно або інших технічних пристроїв — він виник тоді, коли з’явився знак (знакова система), поняття. Інакше кажучи — явище віртуальності є історичним і пов’язане з розвитком психіки, з розвитком свідомості людини. Що ж до техніки в цілому, і до комп’ютерів зокрема, то вона лише допомогла нам усвідомити нашу природу, нашу сутність. А інформатизація зробила проблему віртуальності більш наочною. І коли в нас виникає острах перед черговою паровою машиною, то насправді в нас виникає острах перед нами самими. Дивно, що кожен новий щабель наукового прогресу загострює комплекс неповноцінності в людини.

Але відволічемося від психотерапії та культурологічних узагальнень. Залишимо поза увагою моделювання нервових процесів електронними системами, принцип зворотного зв’язку, дискусію про ступінь матеріальності інформації, елементи мислення в комп’ютерних системах тощо. Спробуємо оцінити внесок інформаційних технологій у розуміння природи психічного.

Цей внесок, на мій погляд, неоціненний, він полягає в тому, що ми маємо визнати одну надзвичайно важливу для психології (і мабуть не тільки для психології) річ: віртуальність є фундаментальним атрибутом психічного (свідомості).

Основні методологічні концепції у психології пояснюють психічне як специфічну форму відображення навколишньої дійсності. Основною формою відображення є цілісний образ. Образ, у свою чергу, передбачає не тільки інтеграцію відчуттів, а й синтез (узагальнення) інформації, класифікацію явищ. Образ має суб’єктивні складові. Будь-який образ є дещо більше, ніж сума інформації, що приходить у вигляді відчуттів. Ніхто ніколи не бачив яблука. Ми бачимо предмет, який класифікується нами як яблуко. Тому можна стверджувати, що ми володіємо віртуальним яблуком. Саме віртуальність робить предмет «яблуко» яблуком взагалі (яблуком для нас). Для того щоб опредметнити нашу віртуальність, ми маємо пройти зворотним шляхом: перетворити віртуальне яблуко за допомогою певних знаків, що виражають модальності відчуттів, у конкретне-для-іншого яблуко.

Внеском у дослідження цих проблем, підсумовуючим узагальненням а натомість і кроком уперед саме і є книжка Кетрін Хейлз.

Слід лише додати, що глибокий і цікавий аналіз історії боротьби поглядів і теорій, розвитку та переплетення ідей «людського» і «кібернетичного» як глобальних інформаційних потоків не буде повним, якщо ми розглядатимемо лише праці видатних американських дослідників. Український читач, безумовно, знайомий з творчістю Станіслава Лема, геніального польського футуролога та письменника-фантаста, який більш ніж шістдесят років тому сформулював багато положень і висновків перетворення людства на постлюдство. Можна згадати П.Анохіна, його праці про зворотний зв’язок і системність, академіка В.Глушкова, що пішов власним шляхом у теорії інформації, психосемантичну школу (Келлі, Осгуд, Петренко), дослідження її представників і пояснювальні концепції. Можна також узяти до уваги дослідження з історичної психології та етнопсихології. Крім того, можна долучити сюди численні концепції нейропсихологів. Усюди ви помітите прояви феномену віртуальності людської свідомості. Можна навіть сказати, що свідомість — це в першу чергу значення (знаки, символи), а вже потім — способи їхнього кодування-декодування.

Як на мене, то книжка Кетрін Хейлз є прекрасним і доволі ґрунтовним дослідженням природи віртуальності. І якщо після цього ми будемо вважати себе постлюдством — добре. Хоча суть тут не в словах, не в назвах. А може, саме у них.

Приємного вам читання.

В.Г.Панок, доктор психологічних наук

Читати далі