Світанок української держави раннього Нового часу. Влада, соціум, люди, порядки, традиції

• Найдраматичніший розділ вітчизняної історії – доба визвольних змагань козацтва середини XVIІ століття • Автор – доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки України Ця книжка про один з найяскравіших і водночас найбільш драматичних періодів вітчизняної історії — добу визвольних змагань козацтва середини XVII століття, після яких постала Українська козацька держава, а потім — сто років відчайдушної, жертовної боротьби за зміцнення й розбудову власної країни. Історія козацької доби не вкладається у штучно спрощену модель, а постає в усіх кольорах і відтінках. Це чесна розповідь про величні й героїчні справи, доблесть і жертовність, доленосні державні рішення і мудрість, що випередила час, а також про ганебні прояви егоїзму, легкодухості й слабкості, недалекоглядності, зрадливості, підлості й жадібності. Розповідь про те, як вершилась історія України в її золоту добу, коли поняття «воля», «право», «гідність», «незалежність» були сенсом життя. І в цьому дзеркалі минувшини відбивається жива душа народу, творця своєї історії. Про автора: Віктор Горобець — доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки України, завідувач відділу соціальної історії Інституту історії України Національної академії наук України, відповідальний редактор альманаху «Соціум». Викладав у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Коло наукових інтересів професора охоплює проблеми політичної і соціальної історії середньовічної та ранньомодерної України, історії дипломатії і міжнародних відносин. Автор понад 500 наукових праць, серед них понад 20 індивідуальних і колективних монографій.

cover.png

tityl_pict.tif

r998.jpg

175851.png

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-3341-6 (epub)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

175863.png

УДК 94(477)

ББК 63.3(4Ук)

Г70

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту історії України НАН України

Рецензенти:

Валерій Смолій, доктор історичних наук, академік НАН України; Олександр Гуржій, доктор історичних наук, професор»

Громадський просвітницький проект «LIKБЕЗ. Історичний фронт»

r999.jpg

Дизайнер обкладинки Олександр Слободянюк

ISBN 978-617-12-2548-0

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017

«Досить тепер маю вигоди, достатку й пожитку в землі й князівстві моєму». Козацька революція 1648—1649 років і народження Української держави. Пролог

Коли на початку 1648-го колишній військовий писар реєстрового козацького війська, а наразі покривджений всевладдям магнатів-«королев’ят» чигиринський сотник Богдан Хмельницький прибув на Запорозьку Січ і почав агітувати козаків до виступу за повернення «старожитніх» козацьких прав і вольностей, відібраних шляхтою Речі Посполитої при погамуванні повстання 1637—1638 років, лише неймовірно прозорливий і далекоглядний провидця зміг би передбачити, якими масштабними і доленосними — не лише для України, а й усієї Речі Посполитої та навіть Центрально-Східної Європи — будуть наслідки, здавалось би, чергового вибуху соціального невдоволення поневоленого народу. Адже козацьких повстань упродовж останніх десятиліть XVI — першої половини XVIІ ст. в Речі Посполитій було чимало. Відтак і масштаби обопільного насильства у ході цих відчайдушних герців за волю і право жити у власному «панстві» за своїми законами і своїми правилами не важко було спрогнозувати. Як, власне, і передбачити ймовірну кількість жертв цього двобою. А заодно й можливий сценарій розвитку цієї вже звичної трагічної «п’єси», де щедре пролиття ворожої крові, глибокі взаємні образи й жадоба помсти в заключному акті неминуче поступаються місцем хоч якомусь компромісу. Ком­промісу, який, утім, лише на деякий час вгамує несамовиту лють супротивників, але нічого не змінить засадниче. Отже, після нетривалого умовного миру «Дикі Поля» (скористаємось цим штампом польської історіографії) неминуче запалають смертоносним полум’ям нової війни.

01.tif

Богдан Хмельницький, гетьман Його Королівської Милості Війська Запорозького. Гравюра В. Ґондіуса

Проте цього разу все було інакше. І масштаби козацького виступу, і рівень обопільної ненависті, і кількість жертв і, що більш важливо, наслідки війни перевершать усі — навіть найсміливіші й найтрагічніші — прогнози, бажання й острахи його активних учасників і людей, мимоволі втягнутих у вир цих доленосних подій.

Після прибуття на Запорожжя та закликів долучатись до виступу на бік колишнього військового писаря перейшли не лише запорозькі козаки, а й переважна кількість козаків-реєстровців. Не характерна для попередніх козацьких повстань наступальна стратегія обраного на гетьманство Хмельницького дозволила в травні 1648 р. здобути блискучі перемоги в битвах на Жовтих Водах і біля Корсуня. За результатами Корсунської битви 16 травня 1648 р. коронна армія Речі Посполитої припинила своє існування. У полон потрапили відразу два коронні гетьмани — великий коронний Миколай Потоцький та польний Мартин Калиновський. Під знаком таких новин відбувається масове покозачення простолюду. Козаки-неофіти громлять шляхетські маєтності, виганяють їхніх власників, адміністраторів і орендарів. Неймовірна паніка охопила шляхту Київ­ського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, де «що хлоп, то козак». Тривожні повідомлення зі «східних кресів» змушують шляхту масово покидати й міста південно-східної Волині, а звідти панічні настрої перекидаються на Подільське і Руське воєводства. Ще більше сум’яття посіяла ганебна поразка коронних військ і шляхетського ополчення в битві під Пилявцями у вересні 1648 р., що стала найбільшою ганьбою Речі Посполитої за всю її попередню воєнну історію. За результатами битви до рук повсталих перейшло близько 100 гармат, великі припаси пороху та зброї, багаті трофеї (їх загальна вартість оцінювалася на суму близько 10 млн. золотих). Колись потужна, королівська армія перестала існувати.

Тим часом після цієї блискучої перемоги Військо Запорозьке вирушило в похід на західноукраїнські землі. У листі до свого брата в Сосницю Хмельницький повідомляв, що веде полки не куди-інде, а на Варшаву. Утім, скоріш за все, йшлося про те, аби, стоячи на східних кордонах власне коронних земель Речі Посполитої, продиктувати її правлячій еліті свою політичну волю при обранні наступника померлого в травні 1648 р. Владислава IV, а по тому добиватися, аби майбутній правитель став також і «королем руським», тобто відстоював інтереси не лише Польщі та Литви, а й інтереси України-Русі. І дійсно, взявши в облогу Львів і висунувши передові полки аж до Замостя, гетьман вплинув на те, щоб на престол зійшов не висуванець очолюваної князями Вишневецьким і Заславським «партії війни», вихований єзуїтами Кароль Фердинанд, а його більш поміркований брат Ян Казимир, за спиною якого стояв коронний канцлер Єжи Оссолінський. Останній перед тим зарекомендував себе прибічником політики компромісів у розв’язанні конфлікту з українським козацтвом.

Виряджаючи посольство на елекційний сейм до Варшави, Хмельницький, за спиною якого стояла могутня армія, спроможна продовжити свій тріумфальний марш на столицю королівства, з усім тим озвучив доволі скромні політичні вимоги: гарантії відновлення козацьких прав і привілеїв, ліквідованих «Ординацією» 1638 р.; виділення козацтву території, що мала перебувати під його безпосереднім управлінням, поза контролем старостинської адміністрації, та за умови повного виведення звідти кварцяних військ; надання козацтву дозволу на організацію морських виправ; зрівняння козаків у правах зі шляхтою щодо повного самоврядування та непідлеглості владі коронних гетьманів, а лише короля. Ознайомившись з ними, Ян Казимир вислав до Хмельницького свого секретаря Якуба Смяровського з повідомленням про готовність прийняти всі висунуті козаками вимоги. Гетьман же, вдовольнившись цими обіцянками, згорнув облогу Замостя та повів козацьке військо на Подніпров’я.

Читати далі