Розстрільний календар

Спільно з інтернет-ресурсом «Розстрільний календар» • Подано короткі розповіді про долі людей, які зазнали переслідувань та катувань • Календар репресій української інтелігенції: хроніка, історичні довідки, біографічні дані Це унікальна хроніка політичних репресій в радянській Україні. Страшні події нашої історії ХХ століття — арешти, допити, заслання, розстріли українських політичних діячів, військових, науковців, митців, письменників, громадських активістів — викладені не у звичній хронологічній послідовності, а прив’язані до традиційного календаря. Тут не лише зафіксовані дати подій, але й подані короткі розповіді про долі людей, які зазнали переслідувань та катувань. Така форма викладу наочно показує схему роботи радянської репресивної машини та привертає увагу до сторінок історії, які нам потрібно знати і пам’ятати.

cover.png

%d0%a2%d0%b8%d1%82%d1%83%d1%82_1.psd

r999.jpg

101386.png

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2016

ISBN 978-617-12-3814-5 (epub)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Герасим’юк О.

Г37 Розстрільний календар / Олена Герасим’юк. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 432 с.

ISBN 978-617-12-3404-8

Розстрільний календар — книга пам’яті жертв політичних режимів. Чи не щодня в історії України — арешти, допити, розстріли української інтелігенції. Серед героїв календаря — як письменники, митці та громадські діячі, так і прості селяни, що стали жертвами системи. Кожен день у календарі — це імена, історія життя українців, які зазнали політичних переслідувань.

УДК 94(477)

ББК Т3(4Ук)6-4

Науковий редактор

Юркова Оксана Віталіївна, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України

Дизайнер обкладинки Микита Тітов

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017

Передмова

Історія «Розстрільного календаря» почалася з невеликої акції на Майдані Незалежності, яку ми з історикинею Тетяною Швидченко влаштували 3 листопада 2013 року. У річницю трагедії в урочищі Сандармох (Карелія) ми зачитували імена людей, розстріляних там органами НКВС у 1937 році. Окрім активістів, громадського діяча, політв’язня радянських таборів Василя Овсієнка, медіа та істориків на зустріч завітали родичі репресованих. Вони розповідали власні родинні історії про важкий пошук правди в радянський період та час Незалежності, спотворення архівів і мовчання державних органів.

Уже за рік, під час російсько-української війни, Україну сколихнула безпрецедентна хвиля арештів добровольців. Завдяки підвищеному інтересу до процесів журналістів, волонтерів і письмен­ників країна дізналась більше про пенітенціарну державну систему, а саме — про кричущі порушення прав людини, катування, ненормальні умови утримання людей у тюрмах, схеми допитів та жорстку роботу правоохоронців.

Проект «Розстрільний календар» почав роботу 1 січня 2016 року. Ми визначили головну мету — наочно показати схему роботи репресивної машини радянського часу через арешти, допити та розстріли людей до 1991 року та порівняти її з тим, що відбувається за ґратами у нашій демократичній країні.

Тоді ніхто з нас не думав, що невелика група у соціальній мережі, у якій ми щодня публікували статті вузької тематики та важкого наповнення, викличе такий великий ажіотаж. У січні кількість прочитань статей сягала десятків тисяч. Ми моніторили відгуки і були вражені: люди не мали ані найменшого уявлення про те, наскільки сильно були скалічені долі митців, творчість яких ми вивчаємо в школах, чиї вірші читаємо коханим та цитуємо на своїх сторінках. Попри те що всі джерела, використані у статтях, були відкритими і доступними в Мережі, читачі були шоковані вбивством автора «Щедрика» Миколи Леонтовича, табірною історією гумориста Остапа Вишні, театральним судом над вигаданою «Спілкою визволення України», на який у прямому сенсі продавали квитки тощо.

Особливим досягненням проекту вже у перший рік його існування стала реабілітація імен отаманів Холодного Яру та зняття з них тавра злочинців. Це відбулося завдяки документам, що надав письменник Роман Коваль, та професійній роботі юриста Олександра Северина, який упродовж півроку листувався з державними органами, надсилав купу листів, невтомно відповідав на відмови та довів справу до суду. Зрештою суд визнав рішення так званого «революційного більшовистського трибуналу» від 1923 року недійсним та офіційно зняв з ватажків Холодноярської Республіки усі обвинувачення у надуманих злочинах.

Спостерігаючи за тим, як збільшується в геометричній прогресії аудиторія, що слідкує за історіями смертей та каліцтв української інтелігенції минулого століття, ми розуміли, що робимо правильну справу. Ми розуміли, що даємо слово мертвим.

Історії, які ви прочитали у цій книжці, є невеликою частиною всього опублікованого на сторінці «Розстрільний календар» у Facebook1. Ми обрали лише найдинамічніші речі, які є крап­лею в океані тюремної й табірної історії радянської України. Вони, звісно, не відтворюють усієї картини ХХ століття, але дають відповідь на багато питань, які ми часто боїмося навіть ставити перед собою.

Тема смерті та страждань в українській традиційній культурі табуйована. І ця проблема стосується не тільки історії. Зверніть увагу, наскільки важко і туго розвивається в Україні паліативна медицина, у якому жахливому стані хоспіси та медичне забезпечення смертельно хворих морфієм та іншими знеболювальними ліками. Зверніть увагу, наскільки мало реакцій людей на знесення одного із символів злочинів радянської системи — Лук’янівської в’язниці. Зверніть увагу, скільки проблем у волонтерських спільнот на кшталт «Чорного тюльпану», які повертають додому загиблих на фронті російсько-української війни. Українці бояться говорити про смерть. Сотні років пригнічення позначились на нас. Ми знаємо: смерть несе за собою смерть, тому про неї треба мовчати. А смерть тим часом завжди ходить поруч. І вона повинна бути видимою. Вона не повинна бути настільки страшною.

Книга, яку ви тримаєте в руках, є частиною великої роботи з повернення пам’яті про закатованих та загиблих українців у часи компартійно-радянської системи. Маємо надію, що наша спільна з фаховими істориками, волонтерами та журналістами робота не лише сприятиме поширенню страшної правди про злочини радянської влади, а й допоможе змінити ставлення до сучасних в’язнів, особливо неповнолітніх, та створити реабілітаційну систему для їхньої соціалізації. Змінити ставлення українців до смерті, аби не лише безпрецедентні жахи змушували нас звертати увагу на законність, а щоб ми кожного дня вимагали законності — від усіх.

Аби ми нарешті відкрили очі на смерть. Перестали її боятись. І стали нарешті живими.

Дякую за допомогу у створенні книжки:

Тетяні Швидченко, Анастасії Євдокимовій, Олені Степаненко, Олені Кухар, Олександрі Очман, Катерині Рудик, Мілі Мороз, Олександрі Статкевич, Тетяні Григоренко, Ірині Скакун, Олександру Северину та іншим.

Дякую багатьом благодійникам, які вірили і підтримували проект упродовж усього часу його існування.

Олена Герасимюк

1

Адреса сторінки «Розстрільного календаря»: https://www.facebook.com/HitListUkr/

Січень

1 січня 1934 року заарештований священик УАПЦ Володимир Хуторянський

Достатньо оголосити війну більшовикам, як на Україні миттю спалахне повстання. На колгоспників більшовикам не доводиться розраховувати, хоча вони популяризують усюди, що, мовляв, більшовики — друзі колгоспників і колгоспник — опора більшовиків. Це — ілюзія, ні більше, ні менше. Будь-який колгоспник встромить ніж у спину першому-ліпшому комуністу за першої можливості.

З агентурного повідомлення

Володимира Хуторянського заарештували за статтею 54-11 — «участь у контрреволюційній організації» — та, звинувативши у приналежності до «Спілки визволення України», нібито організованої Сергієм Єфремовим, засудили до п’яти років та­борів. Покарання священик відбував у Дмитровлазі — таборі, створеному для будівництва каналу Москва—Волга імені Й. Сталіна.

Новини з волі Хуторянський отримував через завпошти, який приносив йому неперевірені вартою листи та передачі. Родичам священник надсилав «цілу плеяду розмов про тортури, муки, страждання в таборах».

За словами Володимира Хуторянського, понад половина в’язнів у таборі були українцями (за офіційними даними, кількість арештантів у 1934—1937 рр. у середньому коливалась від 88 до 180 тисяч осіб).

Станом на 1937 рік Володимира Хуторянського етаповано до Соловецького табору, про що свідчить виписана на його ім’я довідка. 9 жовтня 1937 року. Особлива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області2 засудила Володимира Хуторянського до найвищої міри покарання. Священика розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Джерела

Хуторянский Владимир Яковлевич // Открытый список: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/bmI9pM

Шевченко Сергій. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України // Радіо Свобода. — 2012. — 12 листопада. Режим доступу: https://goo.gl/J1Lpzx

Шаповал Юрій. Справа священика УАПЦ Володимира Хуторянського на тлі сталінського терору // Людина і світ. — 1998. — № 1. — С. 13—19. Режим доступу: https://goo.gl/A9KhKT

Остання адреса: Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003.

2 січня 1931 року засуджений письменник Клим Поліщук

Поїду і буду працювати; а як посадять, то напишу услонівську3 поему.

Клим Поліщук про переїзд до радянської України

Клима Поліщука заарештували 4 листопада 1929 року, за деякими даними — через донос дружини Галини Орлівни (Мневської). Саме на її вмовляння у 1927 році родина переїхала з Галичини до радянської України. «Мусив піддатися, бо ж любив я тебе й любив Лесю, і не міг дозволити собі лишатися там самому… Не міг дозволити, хоч знав, які наслідки можуть бути, передчував і у видженнях своїх бачив їх», — писав він згодом у листі до дружини.

У січні 1931 року Клима Поліщука засудили до 10 років таборів, які він відбував на Соловецьких островах.

Про останні роки письменника згадував політв’язень Соловків, історик Семен Підгайний: «Клим Поліщук був зовсім хворий, з зруйнованим здоров’ям. Був дуже нервовий. Не міг терпіти, наприклад, голосної розмови, грюкання, будь-якого шуму. Говорив дуже поволі, довго й тягуче, часом гублячи нитку розмови. А найбільше любив, притулившись спиною до груби, сидіти й мовчати. Щиро кажучи, своєю присутністю він ще збільшував страшну тугу, яка там панувала».

Клим Поліщук працював у таборі сторожем на складі. Під кінець строку захворів і лежав у госпіталі. 9 жовтня 1937 року Особ­лива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області винесла вирок — засудити понад тисячу осіб до найвищої міри покарання. Хворого письменника разом з іншими вивезли з островів і вбили в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

Джерела

Качуровський Ігор. Клим Поліщук. З тих, хто повернувся, щоб померти // Радіо Свобода. — 2012. — 29 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/sHDJyn

Коцарев Олег. Фатальна помилка Клима Поліщука // ЛітАкцент: [Електронний ресурс]. — 2009. — 17 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/LdU1Le

Поліщук Клим (1891—1937): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/eaHeut

Підгайний Семен. Українська інтелігенція на Соловках. Спогади 1933—1941. — [Новий Ульм]: Прометей, 1947. — 93 с. Режим доступу: https://goo.gl/SmuxxJ

2 січня 1935 року заарештований письменник Борис Антоненко-Давидович

Читати далі