Військо Української революції 1917—1921 років

Чудовий подарунок для всіх, хто цікавиться історією України! Український військовий рух є одним з найважливіших аспектів національного відродження та розбудови державності. І хоча молодій українській армії так і не вдалось реалізувати своє призначення, цей період став одним з найяскравіших у минувшині нашого війська. В книзі представлена історія Перших визвольних змагань, збірка найважливіших історичних документів і фактів, які стосуються українських армій 1917—1921 років, хроніка бойових дій, перелік організацій та українських збройних формувань. Книга максимально точно відтворює атмосферу, що діяла в українській армії у 1917—1921 роках. політичне тло хроніка бойових дій українські збройні формування військова уніформа основні офіційні документи історичні факти і дати архівні фото та схеми бойових дій

cover.png

%d0%a2%d0%b8%d1%82%d1%83%d0%bb%201.psd 

 

r998.jpg 

 

 

258333.png 

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2017

 

ISBN 978-617-12-4019-3 (epub)

 

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

 

Електронна версія зроблена за виданням:

 

 

 

Під загальною редакцією кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАНУ, Кирила Галушка

 

 

Громадський просвітницький проект «LIKБЕЗ. Історичний фронт»

 

r999.jpg 

Дизайнер обкладинки Микита Тітов

 

 

Пінак Є., Чмир М.

П32 Військо Української революції 1917—1921 років / Євген Пінак, Микола Чмир ; під заг. ред. К. Галушка. —Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 432 с. : іл.

 

ISBN 978-617-12-3399-7

 

Стислий і максимально точний опис воєнних і політичних подій періоду Перших визвольних змагань. В книзі представлена збірка найважливіших історичних документів і фактів, які стосуються українських армій 1917—1921 років, їх організації та уніформи, а також умов, в яких українські військові боронили незалежність України. Також є довідкова інформація про українську армію, перелік організацій та українських збройних формувань.

 

УДК 94(477)

ББК 63.3(4Ук)

 

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2017

 

 

 

Від авторів

 

В останні роки в Україні з’являється все більше праць, присвячених історії Перших визвольних змагань 1917—1921 років. Незважаючи на різну тематику, кількість сторінок, рік видання, їх об’єднує те, що вони вимагають від читача певного рівня знань з теми. Проте в книжках та статтях трапляється різна (іноді навіть суперечлива) інформація про ту саму подію, організацію, битву. Саме тому в нас виникло бажання створити книжку, в якій інформація викладалась б стисло, доступно і максимально точно.

Оскільки створення енциклопедичного довідника, що охоплює усі сфери Перших визвольних змагань, є справою не одного року навіть для цілого колективу авторів, ми вирішили обмежитись коротким описом основних політичних подій, бойових дій, організації, одягу та знаків розрізнення українських збройних формувань.

Стислість викладу змусила нас зосередитися на офіційній стороні справи, оминаючи усі різноманітності в організації та уніформі, які існували в українських військах тих часів. Проте ми вважаємо за необхідне навести тексти хоча б основних нормативних актів з питань організації та уніформи, щоб ними міг користуватись широкий загал дослідників. Крім цього, у книжці наведено й інші цікаві документи, які допомагають відтворити атмосферу, у якій діяли українські армії, та довідкову інформацію, що може бути корисною для дослідників періоду Перших визвольних змагань.

 

Зауваження до тексту

 

В авторському тексті використовується військова термінологія часів Перших визвольних змагань, але сучасна орфографія і граматика.

У текстах документів по можливості збережено оригінальну термінологію, орфографію і граматику.

У документах і текстах існують розбіжності щодо написань прізвищ деяких осіб — автори обрали той з варіантів, який трап­лявся їм частіше.

 

Коротка історія українських земель до 1917 року

 

У ІХ—Х ст. під владою династії Рюриковичів сформувалася перша східнослов’янська держава зі столицею в Києві — Київська Русь. Найбільшої сили та централізації Київська Русь досягла за князя Ярослава Мудрого (1019—1054), однак після його смерті почалося поступове її роздроблення на окремі князівства, які часто ворогували між собою.

Роз’єднані князівства не змогли зупинити військо монгольського хана Батия у 1237—1241 роках. Київська Русь була поглинена завойовниками і припинила існування. Землі її потрапили у васальну залежність до монгольської держави (так званої Золотої Орди) і були обкладені тяжкою даниною.

У XIV ст. більша частина колишньої Київської Русі (в тому числі Київ) перейшла під владу литовської династії Гедиміновичів; утворилася литовсько-руська держава — Велике князівство Литовське. Тим часом Польське королівство захопило Галицьку і Холмську землі (остаточно у 1387 році). Новий правитель Литовського князівства — Ягайло — для забезпечення підтримки у протистоянні з сусідами, що міцніли, — Тевтонським орденом і Московським князівством, — погодився на династичну унію Литви й Польщі. У 1385 р. було укладено Кревську унію, яка значно посилила польські і католицькі впливи у Великому князівстві Литовському. Внаслідок Люблінської унії (1569) Волинь, Підляшшя, Поділля, Брацлавщина і Київщина перейшли під владу Польщі, а укладена у 1596 р. Берестейська унія місцевої православної церкви з католицькою викликала появу Української греко-католицької церкви, до якої і сьогодні належить більшість вірян на Західній Україні. Однак насильницькі спроби окатоличення населення викликали появу братського руху, який, своєю чергою, сприяв національному відродженню на українських землях.

У 1591—1638 рр. відбулася низка повстань, які, однак, закінчувалися поразкою повстанців. Визвольна війна 1648—1657 рр. під проводом гетьмана Б. Хмельницького призвела до формування козацької держави (Військо Запорозьке, або Гетьманщина), проте через тяжке зовнішньополітичне становище Військо Запорозьке було змушене в 1654 р. укласти воєнно-політичний союз із Московським царством, визнавши протекторат царя Олексія Михайловича.

Після смерті Б. Хмельницького (1657) розпочався період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій (так звана Руїна), які призвели до розділу Гетьманщини по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою (Андрусівське перемир’я 1667 р., Вічний мир 1686 р.). Остаточно козацькі вольності (Гетьманщину та Запорозьку Січ) ліквідувала імператриця Катерина II в 1760—1780-х роках. Унаслідок російсько-турецьких воєн 1768—1791 рр. Росія завоювала Північне Причорномор’я і Крим, а у результаті поділів Польщі (1772—1795) до її складу увійшла ще й Правобережна Україна. Тоді ж Галичина та Буковина перейшли під владу австрійських Габсбургів. Так було започатковано поділ України на Східну (Наддніпрянщину) та Західну (Наддністрянщину).

Наприкінці XVIII ст. зародився український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х років — і політичний. Внаслідок репресій російського царату з 1870-х років центр національного руху перемістився в Галичину. Наприкінці XIX ст. виникли українські політичні партії, деякі з них висували вимогу створення самостійної української держави на усіх українських землях.

У Першій світовій війні 1914—1918 рр. понад 3,5 млн українців у російській армії і понад 250 тисяч в австро-угорській змушені були воювати одні проти одних за чужі їм інтереси. Від самого початку війни на Галичині та Буковині точилися запеклі бої. Російські війська зайняли більшу частину цих земель, однак після німецько-австрійського контрнаступу навесні 1915 р. були змушені залишити більшу частину Галичини. Далі війна набула позиційного характеру, що було виснажливим для усіх сторін. Великі людські втрати, проблеми з постачанням призводили до політичної нестабільності, яка виявилась фатальною для усіх трьох імперій, що билися за контроль над Східною Європою. Першою не витримала Росія: заворушення у столиці (Петрограді) 23 лютого (8 березня за новим стилем)1 1917 р. призвели до повалення династії Романових та приходу до влади Тимчасового уряду, який мав підготувати вибори до Установчих зборів. На місцях уряд передавав виконавчу владу своїм комісарам, якими за посадою ставали голови губернських і повітових земських управ, тобто виборні особи.

Лютнева революція 1917 р. в Російській імперії стала поштовхом до початку національної революції і в Україні. 4 (17) березня 1917 р. у Києві постала Українська Центральна Рада, яка відразу перетворилася на вагомий чинник політичного життя. Її головою заочно обрали лідера українського національного руху М. Грушевського, який тоді перебував на засланні.

1 

До 1 березня 1918 р. Наддніпрянська Україна використовувала юліанський календар. Григоріанський календар в УНР був введений з 16 лютого 1918 р. — цей день став 1 березня 1918 року. Тому до 1 березня 1918 р. усі дати в описі і документах за юліанським календарем. Дати за григоріанським календарем (новим стилем) указано в дужках.

 

 

Розділ 1

 

Українізовані частини та збройні сили Української Народної Республіки періоду Центральної Ради

 

(1917 — 29 квітня 1918 року)

 

Одним з найважливіших наслідків Лютневої революції 1917 р. стало пробудження національної свідомості народів Російської імперії. В Україні яскравим виявом такого пробудження стало створення Центральної Ради.

Національне піднесення, без сумніву, не могло оминути солдатські маси. Однак лідери українського політичного руху попервах не мали чітко визначеного ставлення до армії та планів створення національних збройних сил. Спостерігався значний різнобій у поглядах — від вимог негайно розпочати будівництво Українського війська (М. Міхновський) до заперечення потреби у власній армії (В. Винниченко).

Так чи інакше, питання, пов’язані з армією, у перших документах Центральної Ради не порушувалися2.

Тим часом вояки-українці не збиралися чекати, доки Центральна Рада виробить певну позицію щодо військового будівництва — як на фронті, так і в тилу, як на території України, так і за її межами почалося стихійне створення українських комітетів, клубів, товариств, проведення маніфестацій. Розмах українського військового руху виявився несподіваним навіть для членів Центральної Ради.

2 

Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис: Монографія. — К.: Либідь, 1999. — С. 214—215.

 

Читати далі