Рожева Миша

Рожева Миша - Віктор Єрофєєв

Жанр: Російська класика

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2018

Віктор Єрофєєв (народ. 1947 року) – російський письменник, літературознавець, теле- і радіоведучий. У видавництві «Фоліо» цьогоріч вийшов у світ його найрезонансніший твір – роман «Русская красавица». Новий роман В. Єрофєєва «Рожева Миша» – соціально-політична казка для дорослих, що, за визнанням автора, сама склалася у спостереженні реалій російської дійсності трьох «посткримських» років як гостра сатира на неї. Дію роману передано за допомогою ігрового сюжету, який відсилає нас до керроллівскої «Аліси…». Тільки героїню звати Маруся Менделєєва і подорож її має інше, куди глибше підгрунтя... Батьків дівчинки під час прогулянки на яхті потягло на Дно місцеве Зло. І кмітлива не по роках Маруся вирушає їх рятувати... Цар-Дно – це російське «днище», охоплене «епідемією безглуздя», де гротескно матеріалізуються всі негативні прояви нинішнього російського життя з його псевдоцінностями так званого «русского мира», для збереження ідеї якого все міцніше закручуються гайки… Провідниця і помічниця Марусі у цьому підводному царстві – Рожева Миша, звичайна іграшка, яка, як виявилося, володіє надздібностями...

Cover
Анотація

Віктор Єрофєєв (народ. 1947 року) — російський письменник, літературознавець, теле- і радіоведучий. У видавництві «Фоліо» цьогоріч вийшов у світ його найрезонансніший твір — роман «Русская красавица».

Новий роман В. Єрофєєва «Рожева Миша» — соціально-політична казка для дорослих, що, за визнанням автора, сама склалася у спостереженні реалій російської дійсності трьох «посткримських» років як гостра сатира на неї. Дію роману передано за допомогою ігрового сюжету, який відсилає нас до керроллівської «Аліси...». Тільки героїню звати Маруся Менделєєва і подорож її має інше, куди глибше підґрунтя... Батьків дівчинки під час прогулянки на яхті потягло на Дно місцеве Зло. І кмітлива не по роках Маруся вирушає їх рятувати... Цар-Дно — це російське «днище», охоплене «епідемією безглуздя», де гротескно матеріалізуються всі негативні прояви нинішнього російського життя з його псевдоцінностями так званого «русского мира», для збереження ідеї якого все міцніше закручуються гайки... Провідниця і помічниця Марусі у цьому підводному царстві — Рожева Миша, звичайна іграшка, яка, як виявилося, володіє надздібностями...


Віктор Єрофєєв

Рожева Миша

Присвячується Каті Єрофєєвій

Я не скажу вам, хто, коли, звідки,

А також де, куди і чому...

Пісня

Всі ми — діти Рожевої Миші.

З розмови

 

Частина перша. Нічого страшного

Розділ 1. Прощавай, моє крихітне життя!

Люди! Збулося! Грім гримить, земля трясеться, піп... Збулося велике російське пророцтво! Піп на курці мчить, попадя йде пішки, чеше попу гребінцем! Збулося! Завертай, мужик! Уві сні і наяву весь глобус зхибнувся, здурів, злетів з котушок. Куди ти мчиш, Америко? Агов, Європо! Росія вже нікуди не несеться, але зате задкує раком. Мусульмани, ать-два! Китай, дай на чай! На що жити? У кого вірити? Люди! Зруйновано все, що могло впасти, потонули всі, хто вмів і не вмів плавати!

Так казав мій тато. Розмахуючи руками.

Він потонув. І мама — теж.

В однієї сучасної російської дівчинки потонули в морі мама і тато. Дівчинка сміливо вирушила в підводне царство на саме Дно. Вона вирішила врятувати батьків від вічної смерті, повернути їх на Землю. Без батьків вона ж залишилася круглою сиротою!

На Дні з нею трапилися всякі злі пригоди. Подолавши безліч поневірянь, вона сама потрапила в клешні Смерті, в якості якої працював на дні Краб-Велетень, схожий на морський порт з десятками підйомних кранів.

Не який-небудь безглуздий Кощій Безсмертний зі старої казки, а величезний блискучий посланець майбутнього взявся шматувати дівчинку... За ним водилися різні клички. Чим страшніша нечисть — тим більше кличок! Деякі китайці, з тих, що жили на Дні, жахаючись, називали це чудовисько Шанхайською Примарою.

Коротше, цією дівчинкою була я, і сльози відчаю пирснули саме з моїх очей.

Коротше, коли Краб-Велетень з червоно-помаранчевим панциром стиснув мене потужною клешнею, я так злякалася, я так злякалася, що навіть опісялась! Але я навіть не помітила, що опісялась. Тому що я страшенно злякалася. А коли раптом відчула, що я опісялася, мені не було соромно. Тому що на моєму місці ви б усі опісялись...

Злякано пробігло переді мною все моє крихітне життя від щасливого світанку до самого дна. Стоячи на волохатих, тремтячих від злості, але при цьому міцних ногах, вилупивши очі-перископи, ВІН почав душити мене перед тим, як відправити в смердючу пащу.

І ось я вже в його смердючій пащі, зараз він мене порве!

Прощавай, моє крихітне життя! Я хрипко кричу:

— МамоОООООООООО!!!

Я вже відключаюся. А в голові стукає:

— Як же так? Кінець? Як же так?..

Розділ 2. Сиии... грудень у москві

— Сиии! — присвиснула Рожева Миша. — Мене аж у піт кинуло! Але ж ти уві сні лише впісялася?

— Що?

— Ну, те, що ти не обкакалася!

— Ні, тільки обпісялася.

— Сиии! А ти помічала, що тварини, включаючи людей, пісяють із задоволенням, а какають з мукою?

— Сиии! — передражнюю я Мишу. — Чому ти сьогодні така груба?

— Настали грубі часи. Інших не передбачається. Коли у тебе закінчується дитинство? Сиии?

— Сама ти Сиии! — розсердилася я.

У неї це «СИИИ!» існує у всіх видах: окличному, запитальному, прохальному, наказовому — головний присвист її мишачої мови.

— Подивись на годинник! — закликала мене Рожева Миша. — Де бабусині стрілки? Де твій будильник розміром з вигодуваного кроля? До кінця твого дитинства залишилась пара тижнів.

— Як же я все встигну?

— Ти стоїш над самим обривом казки.

— Кінець обірваний. Я зараз кинуся вниз.

— Як ти опинилася на морському дні?

— Мої батьки не захотіли зустрічати Новий рік у Москві.

— Сиии! Докладніше!

Рожева Миша нюхає клавіатуру комп’ютера, як шматок смачного сиру:

— Я сповнена натхнення! Знаєш, я більше за все на світі люблю сир Ґрюєр! Ах, Ґрюєр, Ґрюєр... Сиии! Я готова роками терти про сир! Коли мені страшно або весело — я завжди про сир... Ґрюєр — це краще музики Моцарта! Навіть самого сонця краще! Ементаль теж підходить! Одна лише голова Ементаля важить близько сімдесяти п’яти кіло!

— А я... Якби моя воля, я б усім на світі подарувала по хом’ячку, — вставила я.

— Але хом’ячків не можна перевозити через кордон, — зауважила Рожева Миша. — Втім, із сиром теж затримки на кордоні. Кладучи руку на серце, я все ж таки більше за все люблю Пармезан!.. Уявляєш? Давай напишемо книжку!

— Про сири? — пхикаю я. — Я бачу, ти Пармезан любиш трошки більше, аніж мене.

— Ти що! — злякалася Миша. — Не наступай мені своїми словами на лапи! Це боляче! Ні, книжка не про сири... Вона про Цар-Дно! Про безмежну підводну імперію!

Миша негайно занурилась у замисленість.

У вікно світить жебрацьке грудневе сонце. Рожева Миша потирає лапки:

— Почнемо, Марусю?

Жмурить очі, дивлячись у вікно:

— Цьому сонцю так і хочеться подати милостиню.

— Ми не в червні! — киваю я головою.

— Твої батьки подають жебракам милостиню?

— Тато — так, коли стоїть у заторі. А мама свариться: це не жебраки, а мафія!

— Навіть, якщо вони безногі?

— Мама переконана, що вони ховають ноги під собою...

— А чому твої батьки не захотіли святкувати Новий рік у Москві?

— Ну, це ціла історія! — Я сплескую в долоні. — Для цього треба зазирнути в татову голову.

Читати далі