Справжня історія стародавнього часу

Справжня історія стародавнього часу - Олексій Мустафін

Жанр: Історична література, Історія

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2018

«Справжня історія Стародавнього часу» — нова книжка Олексія Мустафіна, призначена не лише для підлітків, а й для дорослих. Яскравий і захоплюючий пазл, складений із розповідей про події, які відбувалися тисячі років тому, із цікавинок із життя видатних людей минулого, з істо- рій окремих країн та народів, на очах читача перетворюється на загаль- ну панораму найдавнішої доби в історії людства. Чому перші цивілізації виникли там, де їжа людей була одноманітнішою? Чим марнославство перського царя допомогло розшифрувати писемність народу, що зник за два тисячоліття до його народження? Коли відбулася найперша бит- ва в історії і як визначили місце останньої? Навіщо майя фарбували свої храми в червоний колір, а вавилоняни віддавали перевагу синьому? Чи з’явилася б демократія, якщо б у греків не було абетки і металічних грошей? І яке імператорське хобі виявилося привабливішим за владу над державою, що розкинулася на трьох континентах? Відповіді на ці та багато інших питань дозволяють не лише дізнатися про цікаві факти, але й зрозуміти «логіку історії».

Cover
Анотація

«Справжня історія Стародавнього часу» — нова книжка Олексія Мустафіна, призначена не лише для підлітків, а й для дорослих. Яскравий і захоплюючий пазл, складений із розповідей про події, які відбувалися тисячі років тому, із цікавинок із життя видатних людей мину­лого, з історій окремих країн та народів, на очах читача перетворюється на загальну панораму найдавнішої доби в історії людства. Чому перші цивілізації виникли там, де їжа людей була одноманітнішою? Чим марно­славство перського царя допомогло розшифрувати писемність народу, що зник за два тисячоліття до його народження? Коли відбулася найперша битва в історії і як визначили місце останньої? Навіщо майя фарбували свої храми в червоний колір, а вавилоняни віддавали перевагу синьому? Чи з’явилася б демократія, якщо б у греків не було абетки і металічних грошей? І яке імператорське хобі виявилося привабливішим за владу над державою, що розкинулася на трьох континентах? Відповіді на ці та багато інших питань дозволяють не лише дізнатися про цікаві факти, але й зрозуміти «логіку історії».



Олексій Мустафін

Справжня історія Стародавнього часу

Дітям

Розділ I. Світанок історії

Перші кроки людства

1. Виникнення людини. Історія людства починається з появою перших людей. Вчені і досі сперечаються, коли й де це сталося. Але більшість із них найближчими до людей вважає австралопітеків — мавп, які мешкали в Африці понад чотири мільйони років тому. Назва цих істот українською перекладається як «південні мавпи». Ззовні вони і справді були не надто схожими на нас: заввишки трохи більше метра, з невеличкими головами зі скошеним чолом і без підборіддя. Але, на відміну від більшості мавп, австралопітеки пересувалися на двох ногах. Це дозволяло їм озиратися навкруги, вистежувати здобич і завчасно помічати небезпеку, а головне — звільнило їм руки. Взявши до рук палицю або камінь, австралопітеки могли відбиватися від ворогів і виконувати найпростішу роботу — скажімо, трощити горіхи чи викопувати із землі коріння.

Австралопітек (реконструкція Природничого музею Брауншвейга)

Вміння використовувати знаряддя, стверджують учені, відрізняло австралопітеків від інших тварин. І саме з розвитком цієї корисної навички чимало дослідників пов’язують появу поряд із «південними мавпами» справжніх людей. Це сталося близько двох мільйонів років тому. Такий вік мають знайдені археологами в долині Олдувай у сучасній африканській країні Танзанія найдавніші кам’яні знаряддя — оброблене з одного боку каміння. Їх навчилися виготовляти близькі родичі австралопітеків, яких учені відносять до виду «гомо габіліс» — українською це словосполучення перекладають як «люди вправні». Людьми габілісів іменують саме тому, що жодна тварина не може сама виробляти знаряддя праці.

Череп габіліса (Національний музей Танзанії)

Оскільки перші виготовлені знаряддя були кам’яними, то й найдавнішу епоху в історії людства вчені називають кам’яною добою. Кам’яну добу також поділяють на кілька періодів. Найперший із них називають палеолітом — від грецьких слів «палео» (стародавній) і «літ» (камінь), а початок палеоліту — за місцем найдавніших знахідок — олдувайською добою. Це був час, коли знаряддями слугували ледь оббиті чи просто розколоті камені. Нам важко навіть казати напевно, чи обробляли габіліси каміння свідомо, чи це траплялося випадково. Але способи обробки каменю були схожими навіть у людей, які жили далеко одне від одного і не могли спілкуватися між собою.

Місця знахідки залишків найдавніших людей

Жили найдавніші люди майже так само, як і мавпи. Харчувалися фруктами, овочами, ягодами, їстівним корінням, листям, слимаками, комахами — всім, що вдавалося знайти навколо. Вчені називають такий спосіб добування їжі збиральництвом. У пошуках харчів люди постійно переходили з місця на місце, а щоб легше було захищатися від ворогів — гуртувалися у стадо, яке зазвичай складалося з 20—30 осіб. Проти великих хижаків і хвороб найдавніші люди були безсилими, і мало хто з них доживав навіть до 25 років.

2Люди розселяються світом. Габіліси були не єдиним видом найдавніших людей. Поруч із ними жили й інші — ергастери (латиною — «працівники»). Розвиненішими за габілісів і ергастерів учені вважають еректусів — ця назва перекладається як «випростані», або ж «прямохідні». Еректуси і справді не так сильно нахилялися вперед під час пересування. І харчувалися не лише рослинною їжею, а й полювали на тварин. Мисливство — небезпечніша справа. Вона вимагала неабиякої сили і спритності. Але м’ясна їжа поживніша, та й навичок виживання в еректусів було значно більше.

Череп еректуса (Національний музей Ефіопії)

У пошуках здобичі еректуси поступово розселилися на величезній території — не лише в Африці, а й у Європі та Азії, досягши Тихого океану. Перші відомі науці кістки еректусів знайшли аж на індонезійському острові Ява. Оскільки вони були не схожі на залишки сучасних людей, археологи назвали цих істот пітекантропами (з грецької це слово перекладається як «мавпа-людина»). Інші різновиди еректусів здобули назви за місцем знахідок: синантроп («китайська людина»), атлантроп, гейдельберзець тощо.

Еректуси навчилися не просто обробляти камені, а й виготовляти з них знаряддя певної форми — рубила. Для полювання стародавні мисливці могли використовувати також загострені гілки дерев — найдавніші списи. Але до нашого часу збереглися здебільшого вироби з каменю. За місцем першої знахідки рубил — місцевістю Сент-Ашель у теперішній Франції — наступний за олдувайською добою час в історії людства називають ашельською добою.

Праця сприяла розвитку людини. Вона вчилася міркувати і спілкуватися. Її рухи були щоразу вправнішими і точнішими. Зміни відбувалися повільно, але зрештою люди ставали все менш схожими на мавп і подібнішими до нас із вами.

3Підкорення вогню. Найдавніші люди боялися вогню, як його лякаються тварини. Але згодом (можливо, допоміг випадок або ж гору взяла цікавість) люди зрозуміли, що полум’я може не лише боляче пекти, вбивати й знищувати. Якщо триматися від дерева, яке палає, на певній відстані, воно може зігріти, а вночі — розвіяти темряву і відігнати хижих звірів.

Поступово найкмітливіші збагнули, що вогонь можна зберегти, якщо до нього підкладати хмиз, траву чи сухе гілля. Більш того: запалену гілку або ж вугілля, що тліло, можна перенести у зручне місце: скажімо, до печери, де людське стадо зупинилося на ночівлю. Щоправда, часто переносити багаття було ризиковано, вогонь міг згаснути. Це змушувало людей вести більш осілий спосіб життя, облаштовуючи більш-менш постійні житла.

У теплій і світлій оселі людина вже не так залежала від зміни дня і ночі. Вогонь допомагав розколоти каміння і загострити списи. Полум’я навчилися застосовувати й під час полювання, заганяючи заляканих вогнем тварин до завчасно облаштованих пасток. Врешті-решт, люди почали використовувати вогонь і для приготування їжі. Можливо, й цього разу допоміг випадок — хтось скуштував м’яса, яке просто впало у багаття, та, вражений його смаком, поділився своїм відкриттям із сородичами. Так чи інакше, але підкорення вогню дозволило людям вести зовсім інший спосіб життя, не схожий на існування тварин.

Поява «людини розумної»

1. Льодовиковий період. Близько 150 тисяч років тому умови існування людей раптово погіршилися. Щороку зима ставала довшою, літо — прохолоднішим. Сніг подекуди не встигав розтанути, земля промерзала, а північ Європи та Азії вкрилася справжнім крижаним панциром, що поступово почав просуватися на південь. Розпочалася доба великого зледеніння, або ж льодовиковий період.

Світ за мустьєрської доби

Змін зазнав і рослинний, і тваринний світ. Краї, наближені до льодовика, перетворилися на холодну пустелю — тундру. Звичні до тепла звірі загинули або перекочували до Африки, поступившись місцем гігантам, вкритим шерстю, — мамутам, вівцебикам, печерним ведмедям. Люди, майже позбавлені рослинної їжі, змушені були навчитися полювати і на цих звірів. Якщо полювання закінчувалося успішно — м’яса, жиру, кісток вистачало для харчування й обігріву житла протягом усього року. Але зусиль невеликого людського стада для перемоги над такою великою твариною було замало. Щоб вижити, люди мусили ставати згуртованішими й організованішими.

2Неандертальці. Впоратися з новими випробуваннями еректуси не могли. Вони якщо й вижили, то лише у віддалених краях на півдні. Натомість у льодовиковий період заявили про себе нові види людей, першими з яких були неандертальці. Їх так називають за місцем, де вчені вперше знайшли кістки людини цього виду, — ущелиною Неандерталь на території сучасної Німеччини.

Неандертальці відрізнялися від попередників значно більшим мозком, були кмітливішими і значно сильнішими. Точно відомо, що неандертальці вбиралися в одяг зі шкіри і хутра вбитих звірів — інакше просто не пережили б суворої зими. А для цього вони мали навчитися виготовляти нові кам’яні знаряддя — такі як шкребки і гострокінечники — із завчасно зроблених заготовок. За місцевістю, де були знайдені такі знаряддя, — Ле Мустьє у нинішній Франції — «добу неандертальців» називають мустьєрською. За мустьєрської доби люди навчилися не тільки підтримувати, а й добувати вогонь — за допомогою іскри від кременя або тертя. Порівняно з сучасною людиною неандертальці мали вигляд, щоправда, дещо незграбний і, на думку вчених, не вміли чітко говорити, спілкуючись між собою вигуками. Але цього їм цілком вистачало для того, щоб влаштувати доволі складні справи, такі як полювання на мамута або ж будівництво великої оселі зі звіриних кісток та шкір.

Неандерталець із впольованою твариною (реконструкція Неандертальського музею)

Неандертальці жили вже не стадами, а первісними громадами. Житло, запаси їжі та навіть знаряддя праці були спільними. Чоловіки разом полювали і будували, жінки займалися збиральництвом, облаштовували побут, підтримували вогонь, готували їжу, шили одяг і виховували дітей — теж спільно. Деякі вчені вважають, що неандертальці вірили в існування потойбічного світу, адже ховали померлих, залишаючи разом із тілом предмети, що могли бути «використані» після смерті.

Битися за їжу та кращі умови для життя громадам неандертальців доводилося не лише з хижими тваринами, а й між собою. У печері біля сучасного міста Крапини у теперішній Хорватії археологи знайшли залишки кістяків кількох десятків давніх людей. Вони були вбиті та, цілком імовірно, з’їдені такими ж, як і вони самі, неандертальцями. Деякі вчені вважають, що ці люди загинули під час збройної сутички, яку вони називають «битвою під Крапиною» — найдавнішою з відомих нам битв у людській історії.

3Кроманьйонці. Дещо пізніше неандертальців — близько 70 тисяч років тому — з’явилися й сучасні люди, які належать до виду гомо сапіенс. Із латини ця назва перекладається як «людина розумна». Найдавніших представників нашого виду, щоб не плутати з теперішніми людьми, іменують також кроманьйонцями — за місцем першої знахідки їхніх кісток, печерою Кро-Маньйон (сучасна Франція). Проте варто пам’ятати, що за своєю внутрішньою будовою і фізичним розвитком кроманьйонці нічим не відрізнялися від сучасних людей.

Кроманьйонська жінка (реконструкція Неандертальського музею)

Тривалий час кроманьйонці жили одночасно з неандертальцями, а іноді — й поряд. За часів льодовикового періоду перевага була на боці останніх — сильніших і більш пристосованих до суворих зимових умов. Але із загальним потеплінням чисельність кроманьйонців почала зростати, а інших видів людей — скорочуватися. На думку деяких учених, остаточному зникненню неандертальців сприяли хвороби, до яких сучасна людина виявилася стійкішою. Хоча цілком можливо, що наші «далекі родичі» й не щезли остаточно. Адже й досі розповідають легенди про «снігову людину», яка нібито живе у далеких горах і за описом дуже схожа саме на неандертальця.

Кроманьйонці запозичили більшість досягнень своїх попередників та сучасників і збагатили людство новими винаходами. Насамперед, вони навчилися робити складні знаряддя з ручкою та лезом: ножі, сокири, стріли. Вже після завершення льодовикового періоду (нова доба дістала назву мезоліт — від грецьких слів «мезо» (середній) і «літ» (камінь)) поширення набули гарпуни та луки, які дозволили полювати на тварин і птахів із великої відстані. Для риболовлі та пересування водоймами почали використовувати спочатку плоти (зв’язані між собою стовбури дерев), а згодом — і справжні човни. І, нарешті, люди зрозуміли, що тварини можуть бути не лише ворогами чи здобиччю. Кроманьйонці приручили собаку, який став незамінним помічником мисливців і охоронцем житла.

Складні знаряддя мезолітичної доби (реконструкція Київського археологічного музею)

Найдавніше зображення собаки, знайдене в печері Фон-де-Гом

Читати далі