Усi гетьмани України

Усi гетьмани України - І. Коляда, Олександр Петрович Реєнт

Жанр: Історія, Історія України

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2017

Українська Гетьманська держава за роки свого існування мала 17 гетьманів. Усі вони були носіями ідеї неза­лежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в жит­тя вони присвятили все своє життя, поставивши за мету вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах. Дмитро Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд, знищити турец ькі фортеці в по­низзях Дніпра, а згодом і оволодіти Чорноморським узбережжям. Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа належа­ли до тих постатей, чиїми іменами називають епохи. Окремі нариси в книжці присвячені Івану Виговському, Петру Дорошенку, Пилипу Орлику — видатним державним й політичним діячам, та­лановитим дипломатам. У книжці надається правдивий і об’єктивний життєпис цих, а також інших найвищих військових керівників українського козацтва.

Cover
Анотація

Українська Гетьманська держава за роки свого існування мала 17 гетьманів. Усі вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в життя вони присвятили все своє життя, поставивши за мету вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелося в найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах.

Дмитро Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд, знищити турец ькі фортеці в пониззях Дніпра, а згодом і оволодіти Чорноморським узбережжям. Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа належали до тих постатей, чиїми іменами називають епохи. Окремі нариси в книжці присвячені Івану Виговському, Петру Дорошенку, Пилипу Орлику — видатним державним й політичним діячам, талановитим дипломатам.

У книжці надається правдивий і об’єктивний життєпис цих, а також інших найвищих військових керівників українського козацтва.


Реєнт Олександр, Коляда Ігор

Усі гетьмани України: Легенди. Міфи. Біографії

Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду!

Слово до читача

Христос воскрес на третій день по смерті. І сказав до учнів своїх: «Так написано є, І так потрібно було постраждати Христові, І воскреснути з мертвих дня третього, І щоб Ймення, І прощення гріхів між народами усіх, від Єрусалима почавши».

Коли думаєш про свій народ, приходить на пам’ять «Скорбна мати» П. Тичини:

Ідіте в Україну,

Заходьте у кожну хату —

Ачей вам там покажуть

Хоч тінь його розп’яту.

О Українська земле! Ти — сто разів розтерзана, двісті — розп’ята, осквернена, обпльована, забита. Чи прийде твоє Воскресіння?!

Мабуть, є щось спільне у долі Твоїй зі Спасителем...

До розп’яття і воскресіння була Тайна Вечеря.

«...Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм Учням, І казав: “Прийміть, споживайте, — це тіло Моє”. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!”»

Ы ми споживали тіло брата свого, проливали сторіками кров козацького роду, проклинаючи, забували та нехтували нашою прадідівською славетною минувшиною. Забуваючи, плюндрували козацькі могили.

Зраду чинили Історії нашій.

І була Юдина зрада.

«Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріот-ським, подався до первосвящеників, І сказав: “Що хочете

Здати мені, І вам покажу Його, І видам Його!” І вони виплатили йому тридцять срібняків».

Отак і ми, за безцінь продавали батьківські скарби, міняли їхню славу на славу підлабузників та манкуртів-безбатченків, за жалюгідний мізер платні відмовлялись від їх козацької справи — боротьби за волю України.

І було зречення Петра.

«...тоді він став клястися та божитися: “Не знаю цього чоловіка!” І заспівав півень тієї хвилі. І згадав Петро сказане слово Ісусове: “Перш ніж заспіває півень — відречешся ти тричі від Мене”».

Петро відрікався тричі. Ми ж — тридцять по тричі. Зрікались Бога, Церкви, могил наших прадідів-дідів, зрікалися «зрадника», що фундуював церкви та школи, — гетьмана І. Мазепи, зрікалися вигнанця, що і на чужині життя віддавав за Батьківщину, а згадували лише «як про співучасника страшного злочину, що не доніс про нього», — гетьмана П. Орлика, зрікалися нескореного тортурами та сильного духом, що царю без остраху говорив у вічі слова правди, — гетьмана П. Полуботка.

Зрікалися рідної мови, рідної пісні, батьківської віри, рідної історії, власного родоводу, власного коріння.

Немає призабутої спадщини, є спадщина зречень.

І був суд у Понтія Пілата.

«І як побачив Пілат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший станеться, набрав він води, та й перед народом умив свої руки та й сказав: “Я невинний у крові Його!”»

Подивимось на руки свої.

І були муки, і були знущання, і була Голгофа.

«І роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялись з Нього й казали: “Радій, Царю Юдейський!” І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й били по голові Його.»

Голгофи у нашого народу як верстові стовпи.

Голгофа голодоморів.

Голгофа сталінської опричини.

Голгофа фашизму.

Голгофа брежнєвсько-андроповського мовчання.

Голгофа Чорнобиля.

Стачило б на кількасот літ.

Настав день. І Воскрес Він!

Настав час воскресіння і для України!

Воскресни, наш козацький роде! Воскресни в нащадках своїх! Бо воскреслому роду — не буде переводу!

Розкидавши каміння нашої історії — збираймо ж, браття, його заради долі кращої для нашої Батьківщини, во ім’я славних пращурів — козаків, Когорти Лицарів — Не-переможених Силою та Духом!

Прочитайте знову сторінки нашої історії!

Хай долі наших Ясновельможних гетьманів допоможуть вам осмислити її!

Автори

Читати далі