Метелик вивчає життя

Метелик вивчає життя - Юрій Винничук

Жанр: Література для дітей

Правовласник: Фоліо

Дата першої публікації: 2016

Це п'ята книжка із серії казок про веселі пригоди уже знайомих нам двох чеберяйчиків - Гоплі та Піплі. До садочка, де відпочивали чеберяйчики, залетів великий метелик. Він щойно народився і вирішив якомога швидше вивчити життя, адже він - метелик-одноденка. Чому сонце кругле, а не квадратове? Чому небо блакитне, а не зелене, як трава? Чому, коли нюхати квіти, завжди крутить у носі?.. Чи знайшли чеберяйчики відповіді на метеликові запитання і які пригоди сталися з ними потім, дізнаєтеся із книжки відомого українського письменника Юрія Винничука, ілюстрованої чудовою художницею Юлією Пилипчатіною

Cover
Анотація

Це п’ята книжка із серії казок про веселі пригоди уже знайомих нам двох чеберяйчиків — Гоплі та Піплі. До садочка, де відпочивали чеберяйчики, залетів великий метелик. Він щойно народився і вирішив якомога швидше вивчити життя, адже він — метелик-одноденка.

Чому сонце кругле, а не квадратове? Чому небо блакитне, а не зелене, як трава? Чому, коли нюхати квіти, завжди крутить у носі?.. Чи знайшли чеберяйчики відповіді на метеликові запитання і які пригоди сталися з ними потім, дізнаєтеся із книжки відомого українського письменника Юрія Винничука, ілюстрованої чудовою художницею Юлією Пилипчатіною.


Юрій Винничук

Метелик вивчає життя

Гопля і Піпля сиділи в плетених кріслах у себе в садочку і милувалися квітами, які вони ж самі и висадили. У цей час до саду залетів великии Метелик.

— Привіт! — вигукнув Метелик. — Як ся маєте?

— Чудово! — сказав Гопля. — А ти?

— А я ще ніяк, бо я щойно народився.

— А-а, то ти ще зовсім не знаєш життя.

— Еге, — сумно зітхнув Метелик і сів на білий гіацинт. — Крім того, я метелик-одноденка.

— А що це таке — одноденка? — поцікавився Піпля.

— Це означає, що я житиму лише один день.

— Але ж це так мало! Ти ніяк не встигнеш вивчити життя!

— От-от, а я б так хотів його вивчити! Може, ви мені допоможете? Чеберяйчики перезирнулися і закивали голівками.

— Гаразд, ми тебе навчимо. А що саме тебе цікавить?

— Ну-у, мене цікавить геть усе. Чому сонце кругле, а не квадратове? Чому небо блакитне, а не зелене, як трава? Чому, коли нюхати квіти, завжди — апчхи! — крутить у носі? Чому у мене є крильця, а у вас нема?..

Чеберяйчики перелякано закліпали очицями.

— Оце халепа! — похитав головою Гопля. — Такого я від цього Метелика не сподівався.

— Ще б пак! — погодився Піпля. — Він просто знущається над нами.

— А ще казав, що не знає життя.

— Еге, та він ще нашого Равлика за пояс заткне.

— Хто це мене заткне за пояс? — раптом пролунав знайомий голос Равлика.

— Ох, Равлику! — зраділи чеберяйчики. — Ти б тільки почув питання цього Метелика!

— Ну то й що? Які б вони не були, а заткнути мене за пояс він не зможе. Хоча б тому, що пояса у нього немає. Ось так!

— Я і не збирався нікого затикати, — образився Метелик.

— Ну-ну, не прикидайся, — сказав Гопля. — Знаємо таких, як ти. — І він почав переповідати запитання Метелика.

Равлик уважно їх вислухав і щез у шкаралупці.

— Ой! — злякався Метелик. — Що це з ним сталося?

— Нічого особливого — сховався у своїй власній хатці.

— То це в нього така хатка? Ой як цікаво! А чому в нього є хатка, а в мене нема? А чому, коли він слухає, то ворушить ріжками? А чому у нього є ріжки, а у вас нема?

— Перестань! — закричали чеберяйчики. — Негайно перестань! Що ми тобі зробили?

— Що за гамір-галас-шум? — запитав Равлик, висунувшись із шкаралупки. — Я все старанно обдумав і готовий пояснити. Так от, Метелику. Сонце кругле, бо не квадратове. Небо блакитне, бо трава зелена. В носі крутить тому, що ти нюхаєш квіти. А крильця у тебе тому, що ні в мене, ні в чеберяйчиків їх нема. Тепер тобі все ясно?

Метелик розгублено зиркав то на розумного Равлика, то на Гоплю і Піплю. Нарешті він проторохтів:

— Мені було дуже приємно з вами познайомитися. Дякую за товариство. Я полетів. До скорого побачення.

Він пурхнув з квітки і зник.

— Та-ак, — зітхнув Равлик, — здається, він анічогісінько не втямив.

— Звичайно, він же не знає життя. Він лише сьогодні народився.

— Справді? — здивувався Равлик. — Чому ж ви мене не попередили? Я б тоді пояснив йому все набагато дохідливіше.

— Куди вже дохідливіше? — розвів руками Піпля. — Ти так гарно пояснив, що навіть я зрозумів.

— І то правда, — погодився Равлик. — Що ж, бувайте здорові. У мене ще дуже багато справ.

І він поповз у глиб саду.

— Слухай, Піпле, — озвався по довгій мовчанці Гопля, — як на мене, то це найдурніший метелик з усіх, яких я бачив на віку.

— У мене просто голова розболілася від його дурнуватих запитань.

— Як ти думаєш — він прилетить іще до нас?

— Все може бути. Адже він сказав: «До скорого побачення».

Пополудні друзі заходилися обкопувати кущі порічок.

— Щось наш Метелик довго не прилітає, — сказав Піпля.

— Тіпун тобі на язик! Ще справді прилетить.

— Привіт! Це я! — почули вони згори веселий сміх Метелика.

— А-а, це ти, — важко зітхнув Гопля.

— Мені здається, ви не дуже втішені.

— Ну що ти! Ми дуже-дуже втішені, — почав його перекривляти Піпля, — ми просто тішимося з утіхи.

Метелик сів на фіялку і голосно чхнув.

— На здоров'я! — сказали чеберяйчики в один голос.

— Дякую. Це просто якесь неподобство. Досить мені сісти на квітку — і я чхаю. Ви не знаєте часом — у чому причина?

Чеберяйчики перезирнулися.

— Ой, ви тільки не бійтеся — я не збираюся вас ні про що розпитувати. Я просто так...

— Умгу, просто так... — буркнув Гопля.

— Ви мені не вірите, — засумував Метелик. — Але мене і справді вже нічого не цікавить.

— Хіба таке можливе? — здивувався Гопля.

— Ще й яке можливе!

— Але ти вранці хотів вивчати життя.

— Це було вранці. А зараз це вже просто недоречно.

— Чому?

Читати далі